Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

 Бойове злагодження

           Люди нові, тож перші три дні перебувають ще не в самому пеклі і проходять "бойове злагодження", потім їх закинуть далі, туди, де вкрай спекотно. Ввечері другого дня мої відчуття і страхи набирають чітких обрисів. Зв'язок поганий, але він знаходить місце, де він бере. 

        Та голос Андрія жахливий, такого я ще не чула. Він звісно тверезий, але ледь складає слова у фрази. В нього шалений головний біль, котрий там став посилюватися з кожним днем, не кажучи про шум в голові. Він розуміє, що не може дати собі раду, ледь змушує себе  залишатись при тямі і потребує, насправді, медичної допомоги, щоб не становити загрози іншим в бою.

— Телефонуй комбату! Вибачайся, що не сказав одразу про обстеження і потрібну госпіталізацію. Потрібен його наказ на повернення. 

       Рішуче наполягаю я. І не відчеплюсь, поки він мене не почує і не зробить цього. Тепер вже жодних відмовок.

— Що.. я.. скажу?.. Як? — з довгими паузами видає кожне слово.— Не можу,..і документи.. медичні.. в кімнаті.. на базі.. лишились. Вона.. зачинена.. Я не зможу.. пояснити,.. що..зі.. мною.

— Ти написати повідомлення йому можеш?

— Можу.., у сигнал.

— Тоді я пишу, ти пересилаєш. Фото результатів обстеження в мене в телефоні. Погано ти мене знаєш. Так би я все тобі віддала.

    Швидко набираю потрібний текст. Відправляю фото. Андрій пересилає.

      "ОК, першим рейсом назад", — відписує командир, і я видихаю. Андрій скинув мені скрін, щоб переконалася.

      Однак той "перший рейс" стається аж за два дні. І в дорозі виникає зупинка. Тож повертається в місто він лише в п'ятницю ввечері. У шпиталь лише в понеділок. Згаяв тиждень. А стан здоров'я погіршився значно. Навіть нові дорогі тактичні штани, що купив перед виїздом, загубив десь там за два дні. Настільки був не в собі. Згадує і злиться на себе, що все так сталося, а головне, що доведеться повернутися. А ще, каже, куртка, яку перешивала стала вже затісна, і чому не поміряв раніше, перш ніж я стільки сил на неї витратила, бо тепер віддає її іншому. Його це засмучує. Цей стан я б назвала "тільки дай себе позвинувачувати", бо ж воїн має бути роботом, завжди працездатним і права не має відчувати себе погано.

       А я замислююсь про куртку чомусь, і в голову лізуть дещо дивні думки. Я сиділа над нею кілька годин і весь час думала про нього. Просила Всесвіт про те, щоб тільки не в бою йому стало погано! Бо ж те, що погіршення станеться, було очевидно з обстеження, яке він легковажно проігнорував. А раптом це мої переживання таки вплелися в ту куртку? Раптом це тому криза настала майже одразу, поки він в ній там був? Але викидаю ці думки. Які тільки дурощі в голову не влізуть від переживань, так нафантазувати бозна-що можна. А це якихось два дні пройшло. Що ж я тоді собі вигадаю наступного разу? Бо ж він в бій знову рватися буде вже незабаром, щойно підлікують. Змушую себе міркувати логічно. Може, причина просто в осінньому похолоданні, яке от якраз почалось і яке погано переносять проблемні судини? В обстановці бойовій, яка неодмінно викликає певні спогади, має певний вплив. Є ж таке поняття, як повторний вплив несприятливих факторів.

      Хай там як, але зараз я радію, що він назад повернеться незабаром, живим і, принаймні, потрапить тепер гарантовано на лікування, яке мав пройти ще у середині травня. Травня...а в не кінці вересня! Та щоб же ж ця медична система працювала! Визнали бійця придатним на комісії, навіть не обстеживши після контузії.. 

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot