Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Після народження Мехмета життя Ясмін і Керема змінилося. Малюк став центром їхнього світу. Кожен його подих, кожен рух рученят — як окремий всесвіт для обох.

Керем щодня був поруч: міняв підгузки, качав Мехмета на руках, вставав ночами, коли син плакав. Він вчився бути батьком не з книжок — а з любові. І все це робив мовчки, з терпінням, знаючи, що Ясмін усе ще носить у серці біль.

Ясмін спостерігала за ним. Її серце тануло щоразу, коли бачила, як Керем ніжно колише малюка, як шепоче щось синові або цілує його крихітні пальчики.

— Він такий спокійний біля тебе, — одного дня сказала вона тихо.

— Бо він відчуває… що я для нього все зроблю, — відповів Керем.

Того вечора, коли Мехмет заснув, Керем запропонував:

— Піди відпочинь. Я посиджу з ним.

Ясмін кивнула. Вперше за довгий час вона залишила Керема з сином без тривоги. І коли вона повернулася через годину, побачила зворушливу картину: Керем заснув у кріслі-гойдалці, тримаючи малюка на грудях, а той мирно сопів.

Ясмін підійшла й накрила їх пледом. Серце її затремтіло. Вона не промовила нічого — лише довго дивилась.

Цього вечора, вперше за довгий час, вона сама підійшла до Керема й сказала:

— Ти стаєш найкращим батьком. Я бачу це.

Керем не відповів одразу — тільки подивився на неї з ніжністю.

— А я щасливий, що ти це бачиш. Я люблю тебе, Ясмін. Ще більше, ніж коли-небудь.

Вечір був тихим. Маленький Мехмет спокійно спав у своїй колисці, наповнюючи кімнату глибоким затишшям. Ясмін стояла біля вікна, загорнута в легкий плед, і дивилася на зоряне небо. Її думки плуталися між минулим і теперішнім.

Кроки Керема були легкими, майже нечутними. Він зайшов до кімнати й зупинився біля неї.

— Хочеш теплого чаю? — спитав він, але Ясмін похитала головою.

— Я давно хочу з тобою поговорити, — прошепотіла вона, не відводячи погляду від вікна.

Керем сів поряд.

— Я слухаю тебе завжди, Ясмін.

Вона глибоко вдихнула, потім нарешті повернулась до нього. Її очі були спокійні, але повні глибоких емоцій.

— Я довго тримала в собі образу. І біль. Твоя байдужість після весілля, брехня Ельми, втеча... Я боялася довіритись знову.

Керем опустив голову.

— Я не заслуговую прощення, — тихо сказав він. — Але я зроблю все, щоб довести, що змінився. Я більше ніколи не пораню тебе.

Ясмін простягнула руку, поклала її на його долоню.

— Я бачу, як ти стараєшся. Бачу, як любиш Мехмета… і мене. Я не забула біль, але я відчуваю, що можу знову повірити.

Очі Керема наповнились слізьми. Він нахилився і поцілував її руку, як колись, в день їхнього весілля.

— Це значить… — почав він, але Ясмін поклала палець на його губи.

— Це значить, що ти отримав другий шанс. Не змарнуй його, Кереме.

Він обійняв її так, ніби боявся, що вона знову зникне. Але тепер вона залишалась. І в її очах уперше за довгий час світилася надія.