Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Ніч була мовчазним свідком їхнього примирення. В кімнаті панував напівморок, а тільки тінь від лампи ніжно ковзала по стінах, огортаючи їх теплом. Вони не говорили — слова були зайві. Погляди, дотики, поцілунки… усе говорило за них. Вони віддались один одному повністю — пристрасно, щиро, з усім болем і любов’ю, що накопичувались у їхніх серцях роками.

Це була ніч очищення, ніч, де згорали образи, страхи і недовіра.

Вранці сонце ніжно пробивалося крізь фіранки. Ясмін лежала в обіймах Керема, її голова на його грудях. Вона дихала спокійно, вперше за довгий час відчуваючи себе захищеною.

Керем провів пальцями по її волоссю й поцілував її в лоб.

— Ти моя, — прошепотів. — І я більше ніколи тебе не відпущу.

Ясмін підвела очі до нього, в її погляді була глибина почуттів, і крапелька сліз зрадливо скотилася щокою.

— Мені було дуже важко без тебе, — зізналася вона. — Я кохаю тебе, Кереме. Завжди кохала… Навіть коли тікала, серце залишалось з тобою.

Керем ніжно обійняв її ще міцніше.

— Я кожен день кляв себе, що дозволив тобі піти. Але тепер… тепер я ніколи цього не допущу знову.

Вони довго лежали так — у тиші, що більше не гнітила, а гріла. Бо між ними знову було головне — довіра, кохання і нове життя, яке спало в іншій кімнаті, символ їхнього другого шансу.