Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

— Дружище, спитайте вашого шефа, які будуть вказівки? Він мене зразу прийме чи мені можна півгодини поспати?

— Я дізнаюсь, — відповів Шольц і зник за дверима. Він повернувся за дві хвилини. — На ваш розсуд, — сказав він. — Шеф готовий прийняти вас зараз, а можна перенести розмову на вечір.

«Ускладнений варіант, — збагнув Штірліц. — Він хоче з'ясувати, куди я піду. Не треба відкладати: все одно партія вирішиться за годину, щонайбільше — за дві. Навіть якщо треба буде викликати експертів з інституту Шумана».

— Як ви мені порадите, так я й зроблю, — сказав Штірліц. — Я боюсь, що ввечері він піде до керівництва і я чекатиму його до ранку. Логічно?

— Логічно, — погодився Шольц.

— Отже, зараз?

Шольц відчинив двері й сказав:

— Будь ласка, штандартенфюрер.

У кабінеті в Мюллера було темно: обергрупенфюрер сидів у кріслі біля маленького столика й слухав Бі-бі-сі. Йшла антинімецька пропагандистська передача. На колінах у Мюллера лежала папка з паперами, і він уважно переглядав документи, раз по раз настроюючи приймач на хвилю, що зникала. Вигляд у Мюллера був стомлений, комір його чорного френча розстебнутий, тютюновий дим висів у кабінеті, наче хмара в ущелині.

— Доброго ранку, — сказав Мюллер. — Я, чесно кажучи, не ждав вас так рано.

— А я боявся дістати прочухана за те, що спізнився.

— Всі ви боїтесь дістати від старого Мюллера прочухана… Хоч раз я давав комусь прочухана? Я старий добрий чоловік, про якого розпускають чутки. Ваш красень шеф зліший за мене в тисячу разів. Тільки він у своїх університетах навчився всміхатися й розмовляти по-французьки. А я й досі не знаю, чи треба різати яблуко чи просто їсти, як їдять у мене вдома, цілим.

Він підвівся, застебнув комір френча й сказав:

— Ходімо.

Помітивши здивований погляд Штірліца, він посміхнувся:

— Сюрприз приготував.

Вони вийшли з кабінету, і Мюллер кинув Шольцу:

— Ми, мабуть, повернемось…

— Але я ще не викликав машину.

— А ми нікуди не поїдемо.

Мюллер важко спустився по крутих сходах у підвал. Там було обладнано кілька камер для особливо важливих злочинців. Біля входу в цей підвал стояли три есесівці.

Мюллер витяг із задньої кишені свій «вальтер» і віддав охоронникам.

Штірліц запитливо глянув на Мюллера, і той ледь кивнув головою. Штірліц простяг свій парабелум, і есесівець засунув його в свою кишеню. Мюллер узяв яблуко, що лежало на столику охорони, і сказав:

— Незручно йти без подарунка. Навіть якщо ми обидва прихильники вільної любові, без будь-яких зобов'язань, і тоді до колишніх дружків треба йти з гостинцем.

Штірліц примусив себе засміятися: він зрозумів, чому так сказав Мюллер. Якось його люди намагалися завербувати південноамериканського дипломата; вони показали йому кілька фотографій — дипломата зняли в постелі з білявою дівкою, яку йому підсунули люди Мюллера. «Або, — сказали йому, — ми перешлемо ці фото вашій дружині, або допоможіть нам». Дипломат довго роздивлявся фотографії, а потім спитав: «А чи не можна мені з нею полежати ще раз? Ми з дружиною дуже любимо порнографію». Це було невдовзі після наказу Гіммлера — звертати особливу увагу на сімейне життя німецьких розвідників. Штірліц тоді бурчав: «Треба визнавати вільну любов без будь-яких зобов'язань, тоді людину не можна спіймати на дурницях». Коли ж йому розповіли про цей випадок, Штірліц тільки присвиснув: «Знайдіть мені таку дружину, яка любить порнографію, і я зразу віддам їй руку й серце. Тільки, по-моєму, перуанець вас перехитрив: він злякався своєї дружини до смерті, але не подав виду й зіграв, як актор, а ви йому повірили. Ти злякався б своєї дружини? Звичайно! А мене не візьмеш — я боюся тільки самого себе, бо в мене нема ні перед ким ніяких зобов'язань. Одне лише погано: нікому буде носити в тюрму передачі».

Біля камери № 7 Мюллер зупинився. Він довго дивився у вічко, потім подав знак есесівцю, і той відчинив важкі двері. Мюллер увійшов до камери перший. Слідом за ним увійшов Штірліц. Вартовий залишився біля дверей.

Камера була порожня.

…Гіммлер подзвонив Кальтенбруннеру й попросив надіслати в Прагу — генералу Крюгеру з гестапо — проект секретного наказу фюрера.

— А то він прогавить і Прагу, як це було з Краковом. І ознайомтеся з наказом самі — це зразок мужності й генія фюрера.

«Зміст: про зруйнування об'єктів на території Німеччини.

Боротьба за існування нашого народу примушує також і на території Німеччини використовувати всі засоби, які можуть послабити боєздатність противника і затримати його просування. Необхідно використати всі можливості, щоб безпосередньо чи побічно завдати максимальних втрат бойовій могутності противника. Помилково було б вважати, що після повернення втрачених територій можна буде знову використати не зруйновані перед відступом чи виведені з ладу на невеликий строк шляхи сполучення, засоби зв'язку, промислові підприємства й підприємства комунального господарства.

Ворог залишить нам при відступі лише випалену землю і не рахуватиметься з потребами населення.

Тому я наказую:

1. Усі шляхи сполучення, засоби зв'язку, промислові підприємства й підприємства комунального господарства, що є на території Німеччини, а також матеріальні запаси, якими противник може в певній мірі скористатися, негайно або через незначний час підлягають знищенню.

2. Відповідальність за знищення покладається: на військові командні інстанції і стосується всіх військових об'єктів (включаючи дорожні споруди й засоби зв'язку), на гауляйтерів і державних комісарів оборони відносно всіх промислових підприємств, підприємств комунального господарства, а також всякого роду матеріальних запасів. Війська повинні надавати гауляйтерам і державним комісарам оборони необхідну допомогу у виконанні завдань, що стоять перед ними.

3. Цей наказ негайно довести до відома всіх командирів. Усі розпорядження, що суперечать цьому наказу, втрачають свою силу.

Гітлер»

13.3.1945 (11 годин 09 хвилин)

— Логічно, — сказав Мюллер, вислухавши Штірліца. — Ваша позиція з фізиком Рунге непохитна. Вважайте мене своїм союзником.

— Хвіст, який ви пускали за чорним «хорхом» шведського дипломата, був пов'язаний з цією справою?

— А ви відчували за собою хвіст? Ви гостро відчуваєте небезпеку?

— Будь-який телепень на моєму місці відчув би за собою хвіст. А що стосується небезпеки — яка ж небезпека може загрожувати дома? Коли б я був за кордоном…

— У вас голова не болить?

— Від турбот? — посміхнувся Штірліц.

— Від тиску, — відповів Мюллер, і піднявши ліву руку, заходився масажувати потилицю.

«Йому треба було поглянути на годинник. Він жде чогось, — подумав Штірліц. — Він не почав би цього спектаклю, якби в нього и запасі не було якогось козиря. Хто це? Пастор? Плейшнер? Кет?»

— Я радив би вам зайнятися дихальною гімнастикою йогів.

— Не вірю я в це… А