Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

та найпроникливіші з усіх, будь-коли бачених мною. Арістотель дуже горбився й спирався на ціпок. Обличчя його було худорляве, волосся — пряме і рідке, голос — глухий. Я швидко запримітив, що обидва вони були зовсім чужі решті компанії і ніколи не бачили та не чули про них раніше. А один із привидів, імені якого я не називатиму, шепнув мені, що на тому світі коментатори ці завжди тримаються якнайдалі від своїх принципалів, бо соромляться, почуваючи себе винними в такому жахливому тлумаченні цих авторів для нащадків. Я познайомив Гомера з Дідімом[81] та Євстафієм[82] і переконав його поставитися до них краще, ніж вони, мабуть, на те заслуговували, бо він незабаром виявив, що їм бракує таланту зрозуміти дух поета. Арістотель же страшенно розсердився, коли я, познайомивши його із Скотом[83] та Рамусом[84], розповів йому про них, і спитав мене, чи й усе плем'я коментаторів такі йолопи, як оце вони.

Я попросив управителя викликати нагору Декарта[85] з Гассенді[86] і намовив їх викласти свої системи Арістотелеві. Цей великий філософ одверто визнав свої помилки в природознавчій філософії, бо багато думок, як мусять робити і всі люди, він висловлював, базуючись на самих здогадах, і сказав, що Гассенді, який пристосував, як міг, доктрину Епікура[87] до сучасних смаків, і вихри Декарта — однаково будуть відкинуті в майбутньому. Він провістив таку ж таки долю теорії тяжіння[88], яку теперішні вчені боронять із таким запалом. Він сказав, що нові системи природи — тільки нова мода, яка міняється з кожною новою генерацією, і що навіть ті, що намагаються вивести їх з принципів математики, матимуть успіх лише недовго і призначеного часу вийдуть з моди.

П'ять днів я витратив на розмови з багатьма іншими стародавніми вченими. Я бачив більшість римських імператорів. Я умовив управителя викликати знизу Геліогабалових[89] кухарів, щоб вони приготували нам обід, але через брак матеріалу вони неспроможні були показати нам своє вміння. Один ілот[90] Агезілая[91] зробив нам спартанську юшку[92], але я не міг проковтнути й другої ложки її.

Два джентльмени, що привезли мене на цей острів, мусили були в своїх справах повернутися днів на три додому, цей час я використав на побачення з деякими з сучасних покійників із числа тих, що відігравали велику роль два-три останні сторіччя у нашій і в інших країнах Європи. Вважаючись завжди великим поклонником славетних старовинних родів, я попросив управителя викликати дюжину чи дві королів з їхніми предками з восьми-дев'яти поколінь. Розчарування моє було гірке і несподіване, бо, замість довгого походу людей в царських коронах, я побачив в одній родині двох скрипалів, трьох спритних куртизанів в одного італійського прелата, а в другій — цирульника, абата і двох кардиналів. Я занадто шаную короновані голови, щоб затримуватися на цій делікатній темі. З графами ж, маркізами та герцогами я був не таким ввічливим і, признаюся, не без певної приємності простежив за особливими рисами, що вирізняють деякі роди від самого початку. Мені легко було виявити, звідки в одного роду довгі підборіддя, в другому — протягом двох поколінь так рясно шахраїв, а протягом двох наступних — дурнів, чому в третьому — стільки пришелепуватих, а в четвертому — картярів, чим пояснюються слова, сказані Полідором Вергілієм[93] про один славетний рід: Nee vir fortis, пес faemina casta[94], як жорстокість, фальш та боягузтво стали характерними прикметами певних родів і вирізняють їх серед інших, так само як відрізняються їхні фамільні герби; хто перший приніс у благородну родину сифіліс, що в ряді поколінь обернувся на золотушні пухлини їхніх нащадків. Усе це не дивувало мене більше, коли я побачив, скільки разів родову лінію переривали пажі, лакеї, фурмани, гравці, скрипалі, актори, полководці та злодюжки. Найбільшу огиду викликала в мене нова історія, бо, уважно придивившись до всіх осіб, що в минулому сторіччі зажили такої бучної слави при дворах монархів, я зрозумів, як обдурювали світ продажні письменники, приписуючи воєнні подвиги боягузам, мудрі поради — дурням, щирість — підлабузникам, римську доблесть — зрадникам батьківщини, побожність — атеїстам, цнотливість — содомістам, правдивість — наклепникам. Я побачив, скількох безневинних і прекрасних людей було засуджено на страту або на заслання через те, що міністри підкупили суддів або через партійну злостивість; скільки мерзотників діставали найвищі посади, і їм довіряли, давали їм владу, достойності та багатства; яку велику учать брали у двірських рухах та подіях, у державних радах та сенатах — звідники, повії, паразити і блазні. Як почав я зневажати людську мудрість та чесність, коли почув правду про пружини та мотиви великих світових авантюр та революцій і про нікчемні випадки, яким завдячують вони своїм успіхом!

Тут я викрив шахрайство та темноту тих, хто пнеться писати анекдоти або мемуари, хто келихом отрути одряджає до ями стількох королів, хто переказує розмову між монархом та його першим міністром, яка не мала жодного свідка, хто викриває думки й кабінети посланників та державних сенаторів і завжди, на нещастя своє, помиляється. Тут я довідався про справжні причини багатьох визначних подій, що здивували світ, бачив, як повія може керувати чорним ходом, чорний хід — радою міністрів, а рада міністрів — сенатом. Один генерал у моїй присутності признався, що здобув перемогу виключно через своє боягузтво та погане командування, а один адмірал сказав, що завдав поразки ворогові, якому збирався вже здати свій флот, тільки тому, що той був погано обізнаний зі справжнім станом речей. Три королі запевнили мене, що за свого царювання давали перевагу гідній особі хіба що помилково або через зрадництво міністра, на якого вони покладались, але такої помилки, якби вони жили знову, більше не сталося б. І вони дуже переконливо показали мені, що втримуватися на царському троні не можна без зледащілості, бо позитивна, смілива, настійлива вдача, якої надає людині її доброчесність, завжди буває завадою в державній діяльності.

Мені цікаво було розпитати приватно, в який спосіб більшість їх дістали свої високі почесні титули й колосальні статки. Але я обмежив свої дослідження найостаннішим періодом, уникаючи, проте, сучасного, щоб не образити чужоземців, бо читач, сподіваюся, не потребує запевнень, що я не маю ні найменшого наміру говорити тут про мою батьківщину. Було викликано величезну кількість певних осіб, і я, по найповерховішому ознайомленні, побачив таку мерзоту, що й досі не можу спокійно думати про це. Віроломство, насильство,