Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Биті є. Макар 📚 - Українською

Читати книгу - "Биті є. Макар"

732
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Биті є. Макар" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 69
Перейти на сторінку:
ньому характер розгледіла?… Хай його завалять? «Урятуй» – сказала Нані.

– Їхали би ви додому, Ярославе Михайловичу, – почув Ромни голос.

– Ти мені тут поради не роздавай, – відказав хижо. – Сам їдь, а я хочу зрозуміти, як менти діятимуть.

– Ну… Бог у поміч. – Рома позіхнув, поплентався геть.

Новаковський гукнув Рудя.

– Дзвони йому! – наказав хижо.

– Я уже пробував, – забелькотів Боря. – Не відповідає. Номер міг змінити. Точно змінив. Нані…

– Що Нані?!

– Нані знає…

– Ти що верзеш?! Звідки?

– Він їй SMS-ки щодня надсилає… надсилав… Тобто… Я бачив… випадково.

– І чому ж, Борю, я цього й досі не знав? – Новаковський ледь утримався від бажання ляснути Рудя по окулярах.

За п'ять хвилин рівним, як мертва ріка, голосом Нані продиктувала татові новий номер механіка. Запитала:

– Де він?

– Тобі тут бути не треба, – вислизнув Новаковський. – Тут… усе за планом. Нормально… буде.

Макар утратив кров і відчуття часу. Хитався, блукав фабрикою, заглядав у кожен куток – реєстр… На стіни витріщався: ви реєстру не бачили? Без реєстру вся забава ніц не варта. Хіба що переконатися: ті нові хазяї – скоти. Усе шкереберть: тканина по підлозі, машинки у воді… Навіщо витрачати півтора лимона, захоплювати фабрику, щоби потім знищити її? Не розумів.

Сил бракувало. Падав-спинався. Пов'язка на плечі давно промокла. Сів на сходи, що вели на другий поверх, притулився до стіни.

– Ну… Принаймні зайшов… І втримуюся поки…

Отут, на сходах, його і знайшла Зіна. Присіла поряд.

– Е! Командире! Пішли. Справу робити треба…

– Яку справу? – запитав тоскно.

– Добу протриматися.

– Що станеться за добу?

– Я сто баксів отримаю, – обережно нагадала Зіна. – Якщо твоя ласка…

– А-а… То ти по гроші прийшла…

– А ти по що? – образилася Зіна. – По сині очі? Ходімо вже, бо мужики кіпішують. Кості в туалет конче треба, Геракл гикає від жаху… Надворі метушня якась…

– Добре, – погодився смиренно, та встати сил не стало.

Допінгу би… Хльоснув би хтось по мордяці, крикнув би: «Ах ти ж, падло!» Механік безпорадно глянув на Зіну, і тут задзвонив його мобільний. Зіп'явся – як не було відчаю. Хижо зиркнув на телефон.

– Боря?… – здивувався. Налився гнівом: раз телефонує Рудь, значить, з фабрики його викинув Новаковський! Що? Не сподівався реакції? Лікті кусає?

– Директор фабрики «Есфір» Олександр Макаров, – нахабно.

– Макаров?… – голос Рудя трепетав. – Ти… Це ти вчудив?

– Ти придурок, Рудь? Я на власну фабрику повернувся! – процідив. – Що треба? Тобі чого не спиться? Спи!

– Зачекай! Ярослав Михайлович питає: чого добиваєшся…

– Ти здурів, юродивий? Думаєш, я з тобою обговорюватиму свої вимоги? Я вже все сказав: прокурора, УБОЗ, пресу…

– Що ти пред'явиш? Пресі…

– Є дещо! Вагомий аргумент, – хижо прошепотів Макар, відрубав зв'язок. «Реєстр знайти!» – билося.

– Пішли! – наказав.

– Що? Справи зрушуються? – обережно запитала Зіна.

Макар не відповів. Хитнувся раптом і завалився би… Зіна підхопила командира, потягла до холу.

– Міг би вже й доплатити, – бурчала. – За те, що оце тягаю тебе, ніби мені нема чого робити…

Марта знала про захоплення фабрики раніше за Новаковського: близько півночі Баклану зателефонував черговий по місту. Генерал спересердя луснув кулаком по стільниці новенького італійського столика так хвацько, що від ніжки відвалився різьблений завиток.

– Ну чому всі покидьки просинаються саме перед виборами? – засмутився.

Цьомнув у губи насторожену Марту:

– Не хвилюйся, лялечко! До ранку ще встигнемо… погратися…

Зібрався і геть. На розі Саксаганського й Горького генерала вже чекала службова автівка.

Марта сповзла з виснаженого надмірною вагою молодят та їхніми жорстокими інтимними пестощами ліжка – ні жива, ні мертва.

– Господи! – до ікон. – Що робити?!

Розревлася коровою – ох, Сашко! І ті її папери… Що, як при ньому? Ну за що, Боже правий? Мартине серце онде й донині ридма: убив коханий! Убив, і дихнути несила. А ще Баклан зверху як уляжеться… Одне діло раз на тиждень по-швидкому а інше – щоночі ті півтораста кілограмів слюнявити. Та коли вже Марті спокій буде?! День у день тільки й думає, як свої папери повернути, – навіть намагалася обережно дізнатися, хто на ту кляту фабрику око поклав, – усе марно. По руках і ногах зв'язана!

Години зо три мучилася – що робити? Генералові телефонувала: як справи, бо вона… хвилюється за Баклана надто. І тільки коли почула, що до ранку «інцидент буде вичерпано за будь-яких умов, так що чекай, лялечко!», перехрестилася і набрала номер механіка.

– Марто?… – Він відповів одразу, та не це вразило бідаху в саме серце. Ніколи раніше в коханого не було такого чистого, наче прозорого, сумного голосу.

– Сашко… – прошепотіла безпорадно. – Нас можуть чути… Де мої… Ти розумієш…

– При мені, – тихо розсміявся механік.

– Мені треба…

– Ти не виконала мого прохання, сонце!

– Дай мені двадцять хвилин. Я… спробую…

– Чудово. Ти пам'ятаєш? Ім'я замовника і… Нані. Ти говорила з Нані?

– Я… спробую.

– Чудово… – повторив утомлено.

– А як… я отримаю свої… папери?

– Хочеш, викину тобі у вікно?

– Господи, Сашко!

– Жартую, сонце… – ледь прошелестів. – Не хвилюйся… Є в мене тут надійна схованка. Нікому не скажу, та ти здогадаєшся. Ти би теж там сховала… Якщо зі мною щось… Отам і відшукаєш… Зрозуміла?

«Під холодильником?» – ледь не ляпнула Марта. Схаменулася.

– Безумовно… Я… зателефоную… За двадцять хвилин.

– Чудово, – безбарвним голосом утретє повторив механік і відрубав зв'язок.

Марту підкинуло: скоріше, скоріше! З ім'ям замовника – просто. Поки їхатиме на Оболонську набережну до Нані Новаковської, придумає, на кого звалити. Хіба мало покидьків навкруги? Та Марта з ходу зо два десятка прізвищ назвати може тільки з найближчого оточення Сердюка. І як вона раніше до цього не додумалася? А от чим панянку переконувати…

Таксі мчало надто швидко – геть нема часу слова дібрати. Марта знічено зиркала у вікно – сніги, сніги, – перебирала думки – ніяк не могла зрозуміти, що повинна сказати суперниці. Дівчина, може, взагалі спить… Може, давно забула хлопця. А Марта як із конопель. «Однаково, – вирішила. – Головне, щоби підтвердила, що я з нею розмовляла. І хай зрозуміє… Це просто доля. Мужчина… Справжній мужчина… горить коханням лише після того, як під його ногами підґрунтя справжньої справи. І що тут поробиш? Я би сама не зрозуміла Сашка, якби він кинувся каятися перед Нані, а не рятувати свою… фабрику…»

Остання сентенція здалася Марті беззаперечною істиною. І з нею, Мартою, Сашко… заради справи. Як гірко! Варто попередити юну панянку. Ну навіщо їй таке горе?

Нані сиділа у вітальні з альбомом Курцвайля на колінах. «Жінка у жовтій сукні». Так і прикипіла, коли служниця Галя посеред ночі повідомила:

– Гостя до вас…

– Знаю… – сказала

1 ... 58 59 60 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Биті є. Макар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Биті є. Макар"