Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пастка на дурнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка на дурнів"

257
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка на дурнів" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 165
Перейти на сторінку:
Ні гроші, ні фотоапарати її не цікавили. Її цікавив секс.

Та коли Йоссар’ян вбіг до нічного клубу, її там уже не було. Всі розійшлися, і йому не лишалося нічого іншого, як і собі податися геть. Довго ще він понуро блукав безлюдними вулицями нічного Рима і чув себе самотнім і пригніченим, як ніколи. Відчуття самотності було особливо нестерпним від пекучої заздрості до Аарфі — той, певно, саме в цю мить пригортає в ліжку його, Йоссар’янову, кралю, котра так пасувала йому, Йоссар’янові. Більше того, Аарфі це було загалом ні до чого, бо він міг завжди знайти собі іншу кралю, ба навіть двох одразу, як отих розкішних графинь, свекруху та невістку, однаково вродливих, чорнявих, зі свіжими, червоними, тремтливими вустами, блискучих і заможних аристократок, що мешкали поверхом вище. Саме до них линули день і ніч Йоссар’янові любовні мрії. Прямуючи до офіцерських квартир, Йоссар’ян палав коханням і до Лючани, і до тієї хтивої, п’яної, розхристаної нечепури, і до вродливої заможної графині, і до її вродливої заможної невістки, хоча знав, що з цих двох жодна ніколи в житті не дозволить йому навіть позалицятися, не те що торкнутися до себе пальцем. Вони починали любенько й лагідно, мов ті кішечки, муркотіти, щойно побачивши Кристі; вони покірно умлівали перед Аарфі, а от Йоссар’яна мали за психа. Вони дружно зневажали його і завжди бридливо сахалися, коли він робив їм нескромні пропозиції чи хотів їх лиш помацати, здибавши, скажімо, на сходах. Обидві були чарівні, породисті самочки, гострі на язик, — їхні рожеві язички і справді були пружні та гострі, а жаркі губенята схожі на солодкі, соковиті, ледь перезрілі сливки. Так, це були особи екстра-класу, і хоча Йоссар’ян точно не уявляв собі, що таке той екстра-клас, але твердо знав, що сам він до нього не належить, і вони це теж знали. Він виразно малював собі в уяві їхню білизну — матово-чорну чи переливчасто-опалову, облямовану тонким вишуканим мереживом, шовковисту й невагому: вона щільно облягала ті гнучкі, тендітні білогруді тіла, напоєна нестерпно-звабливим пахом зніженої плоті та екзотичних банних солей. Він мало не задихнувся враз від цього неземного аромату, і йому знову закортіло бути на місці Аарфі, в грубих, вологих, п’яних обіймах тієї розкішної безсоромної хвойди, якій на нього просто начхати — вона про нього і не згадає ніколи.

Проте, коли Йоссар’ян повернувся додому. Аарфі був уже там, і Йоссар’ян витріщився на нього з таким же розпачливим подивом, як і вранці, над Болоньєю, коли той стовбичив поруч із ним у носовій кабіні літака, немов якась містична, невідворотна, фатальна згуба.

— Що ти тут робиш? — запитав Йоссар’ян.

— Так, так, запитай у нього, що він тут робить! — з люттю вигукнув Голодний Джо.

Малюк Семпсон, театрально застогнавши, притулив вказівний палець до скроні, ніби збирався пустити в себе кулю. На хлопчачому обличчі п’ятнадцятирічного Хлюпа застиг байдужий, бездумний вираз: він старанно видував бульбашки з м’якої жувальної гумки, а водночас жадібно дослухався до всього, що діялося. Тим часом Аарфі, самовдоволено викотивши пузо, неквапливо походжав туди й сюди і вибивав люльку об долоню: це ж так приємно — відчувати себе в центрі загальної уваги.

— То ти що — не пішов з нею? — запитав його Йоссар’ян.

— Як це не пішов? — озвався той. — Невже я, по-твоєму, здатний залишити дівчину серед ночі напризволяще?

— І вона тебе не впустила?

— Як це не впустила? — І Аарфі з гідністю гмукнув. — Навпаки, вона не хотіла мене відпускати, можеш бути спокійний. Та тільки старий добрий Аарфі не так вихований, щоб підпоїти нещасне дівча, аби лиш із ним переспати. І взагалі — за кого ти мене маєш? Я не гвалтівник.

— Гвалтівник? — ошелешено зойкнув Йоссар’ян. — Та їй же до смерті кортіло з кимось переспати! Вона тільки про це весь вечір і торохтіла.

— Тому що трохи перепила, — пояснив Аарфі.— Потім я поговорив з нею, і вона прийшла до тями.

— От падлюка! — вигукнув Йоссар’ян і знесилено плюхнувся поруч із Малюком Семпсоном на диван. — Значить, вона була тобі не потрібна? То якого ж чорта ти не віддав її комусь із нас?

— От бачиш, — озвався Голодний Джо. — Йому треба лікуватися, у нього не всі дома.

Йоссар’ян згідливо кивнув і з цікавістю поглянув на Аарфі.

— Послухай-но, Аарфі, а ти взагалі коли-небудь спав із бабою?

Аарфі знову реготнув. Така розмова явно була йому до смаку.

— За мене ти не турбуйся. Я їх нашпилюю, як метеликів. Але я ніколи не чіпаю порядних дівчат. У мене нюх на порядних дівчат, і я їх ніколи не нашпилюю, тобі ясно? А це — пристойна дівчина і з пристойної родини. Ти ж бачив, скільки в неї грошей? До речі, коли я сказав їй у машині, що порядним дівчатам не до лиця такі персні, вона в ту ж мить зняла свого й викинула геть у вікно.

— Що-що? — вереснув Голодний Джо і аж підскочив, немов од нестерпного болю. — Повтори, що ти зробив, падлюко! — Трохи не плачучи, він заходився лупити Аарфі кулаками. — Тебе мало вбити, паршива тварюко! Він смердючий гріховода, ось хто він! Паскудний нелюд і виродок, бездушний виродок — ось хто він такий!

— Із виродків виродок, — підтвердив Йоссар’ян.

— Це ви про що, хлопці? — запитав Аарфі із щирим подивом. Він відчув нарешті якусь прикрість: — Та перестань мене дубасити, Джо, та перестань-бо, — втягуючи голову в свої пухкі, як подушки, плечі, благав він із тихою посмішкою. — Ну, кому я кажу?

Та Голодний Джо і далі махав кулаками, аж поки Йоссар’ян не схопив його за карк і не виштовхнув до спальні. Тоді понуро почвалав до своєї кімнати, роздягся й ліг. А за мить уже був ранок, і хтось термосив його за плече.

— Хто там мене будить? — простогнав він.

Це була Мікаела, їхня покоївка, кощава, життєрадісна простушка. Вона розбудила його, бо до нього прийшли. Лючана! Він не вірив власним вухам. Але коли за Мікаелою зачинилися двері, Лючана залишилася з ним сам на сам. Миловидна, ставна, чарівна, вона вся буяла невгамовною життєвою силою і, враз спохмурнівши, застигла посеред кімнати, з люттю витріщившись на Йоссар’яна. Та дарма — перед ним, широко розставивши свої прекрасні, могутні, як дві стрункі колони, ноги, взуті в білі літні чобітки на підборах-чарочках, стояла жива богиня в чепурнім зеленім платтячку і з великою білою пласкою шкіряною сумкою в руці, яка дуже пасувала її вбранню і вогненний дотик якої до своєї фізіономії зненацька відчув Йоссар’ян, як тільки вискочив з ліжка, щоб

1 ... 58 59 60 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка на дурнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка на дурнів"