Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Кобзар 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кобзар" автора Тарас Григорович Шевченко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 91
Перейти на сторінку:
вечерю Раби - рабиню привели, Таки Вірсавію. Нівроку, До божого царя-пророка Сама Вірсавія прийшла, І повечеряла, й сикеру З пророком випила, й пішла Спочити трохи по вечері З своїм царем. І Гурій спав. Йому, сердешному, й не снилось, Що дома нищечком робилось, Що з дому цар його украв Не золото, не серебро, А луччеє його добро, Його Вірсавію,- украв. А щоб не знав він тії шкоди, То цар убив його, та й годі. А потім цар перед народом Заплакав трохи, одурив Псалмом старого Анафана… І, знов веселий, знову п'яний, Коло рабині заходивсь.

II

Давид, святий пророк і цар, Не дуже був благочестивий. Була дочка в його Фамар І син Амон. І се не диво. Бувають діти і в святих, Та не такі, як у простих, А ось які. Амон щасливий, Вродливий первенець його! Лежить, нездужає чогось. Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу. «Без тебе я не поживу І дня єдиного, мій сину, Моя найкращая дитино! Без тебе сонця не узрю, Без тебе я умру! умру!» І йде, ридаючи, до сина. Аж тюпає, немов біжить. А той, бугай собі здоровий, У храмині своїй кедровій Лежить, аж стогне, та лежить, Кепкує з дурня. Аж голосить, Аж плаче, бідний, батька просить, Щоб та Фамар сестра прийшла: «Драгий мій отче і мій царю! Вели сестрі моїй Фамарі, Щоб коржика мені спекла Та щоб сама і принесла, То я, вкусив його, возстану З одра недуги». Вранці-рано Фамар спекла і принесла Опріснок братові. За руку Амон бере її, веде У темну храмину, кладе Сестру на ліжко. Ламле руки, Сестра ридає. І, рвучись, Кричить до брата: «Схаменись, Амоне, брате мій лукавий! Єдиний брате мій! Я! Я! Сестра єдиная твоя! Де дінусь я, де діну славу, І гріх, і стид? Тебе самого І бог, і люде прокленуть!..» Не помогло-таки нічого. Отак царевичі живуть, Пустуючи на світі. Дивітесь, людські діти.

III

І поживе Давид на світі Не малі літа. Одрях старий, і покривали Многими ризами його, А все-таки не нагрівали Котюгу блудного свого. От отроки й домірковались (Натуру вовчу добре знали), То, щоб нагріть його, взяли, Царевен паче красотою, Дівчат старому навели. Да гріють кров'ю молодою Свого царя. І розійшлись, Замкнувши двері за собою.

Облизавсь старий котюга, І розпустив слини, І пазурі простягає До Самантянини, Бо була собі на лихо Найкраща меж ними, Меж дівчатами; мов крин той Сельний при долині - Меж цвітами. Отож вона І гріла собою Царя свого, а дівчата Грались меж собою Голісінькі. Як там вона Гріла, я не знаю, Знаю тілько, що цар грівся, І… і не познаю.

IV

По двору тихо походжає Старий веселий Рогволод. Дружина, отроки, народ Кругом його во златі сяють. У князя свято: виглядає Із Литви князя-жениха За рушниками до Рогніди.

Перед богами Лель і Ладо Огонь Рогніда розвела; Драгим єлеєм полила І сипала в огнище ладан. Мов ті валькірії, круг неї Танцюють, граються дівчата І приспівують:

«Гой, гоя, гоя! Новії покої Нумо лиш квітчати, Гостей сподіватись». За Полоцьком, неначе хмара, Чорніє курява. Біжать І отроки, й старі бояра Із Литви князя зустрічать. Сама Рогніда з Рогволодом Пішла з дівчатами, з народом.

Не із Литви йде князь сподіваний, Ще не знаємий, давно жаданий; А із Києва туром-буйволом Іде веприщем за Рогнідою Володимир князь со киянами.

Прийшли, і город обступили Кругом, і город запалили. Владимир князь перед народом Убив старого Рогволода, Потя народ, княжну поя, Отиде в волості своя, Отиде з шумом. І растлі ю, Тую Рогніду молодую. І прожене ю, і княжна Блукає по світу одна, Нічого з ворогом не вдіє. Так отакії-то святії Оті царі.

V

Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських. Морока з ними, щоб ви знали, Мов дурень, ходиш кругом їх, Не знаєш, на яку й ступити. Так що ж мені тепер робити З цими поганцями? Скажи, Найкраща сестро Аполлона, Навчи, голубко, поможи Полазить трохи коло трона; Намистечко, як зароблю, Тобі к великодню куплю. Пострижемося ж у лакеї Та ревносно в новій лівреї Заходимось царів любить. Шкода і оливо тупить. Бо де нема святої волі, Не буде там добра ніколи. Нащо ж себе таки дурить? Ходімо в селища, там люде, А там, де люде, добре буде, Там будем жить, людей любить, Святого господа хвалить.

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Добро, у кого є господа, А в тій господі є сестра Чи мати добрая. Добра, Добра такого таки зроду У мене, правда, не було, А так собі якось жилось… І довелось колись мені В чужій далекій стороні Заплакать, що немає роду, Нема пристанища, господи!…. Ми довго в морі пропадали, Прийшли в Д а р' ю, на якор стали; З в а т а г и письма принесли, І всі тихенько зачитали. А ми з колегою ляглиbsp; Та щось такеє розмовляли. Я думав, де б того добра, Письмо чи матір, взять на світі. «А в тебе єсть?» - «Жона, і діти, І дом, і мати, і сестра! А письма нема…»…. [Друга половина 1848, Косарал]

Титарівна

Давно се діялось колись, Ще як борці у нас ходили По селах та дівчат дурили, З громади кпили, хлопців били Та верховодили в селі,- Як ті гусари на п о с т о ї. Ще за гетьманщини святої, Давно се діялось колись.

____________________

У неділю на селі У оранді на столі Сиділи лірники та грали По шелягу за танець. Кругом аж курява вставала. Дівчата танцювали І парубки… «Уже й кінець! А нуте іншу!» - «Та й це добра!» І знову ліри заревли, І знов дівчата, мов сороки, А парубки, узявшись в боки, Навприсідки пішли… Найкращий парубок Микита Стоїть на лаві в сірій свиті. Найкращий хлопець, та байстрюк; Байстрюк собі, та ще й убогий, Так і нікому не до його, Стоїть собі, як той…. Плечима стелю підпирає, Та дивиться, і замирає, На титарівну… А та в квітах, Мов намальована, стоїть Сама собі, і на Микиту Неначе глянула!.. Горить! Горить Микита в сірій свиті! Шеляга виймає, І за того остатнього Музику наймає, І нерівню титарівну У танець вітає!! «Одчепися, пройдисвіте! - І зареготалась Титарівна.- Хіба тобі Наймичок не стало!» Насміялась титарівна З

1 ... 58 59 60 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар"