Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Колиска на орбіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Колиска на орбіті"

342
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Колиска на орбіті" автора Айзек Азімов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 69
Перейти на сторінку:
є, що ти не знав, що воно, і подумав, ящик придасться на дрова. Ось що ти мусиш їм говорити. Стій на своєму, хоч би що вони тобі робили, — тоді, може, врятуєшся.

— Але ж, дідусю, що такого лихого в колесі? Хоч убий, не втямлю.

Старий знову замовк, іще надовше, ніж першого разу.

— Це довга історія, — почав він. — Усе сталося багато, багато літ тому. Кажуть, усі тоді були добрі, щасливі й таке інше. Але якось диявол прийшов до одного чоловіка і сказав, що він може дати йому щось таке, від чого той стане дужчий ста чоловік, бігатиме швидше вітру й літатиме вище птахів. “Це чудово, — відповів чоловік, — але що ти за це попросиш?” Диявол сказав, що йому нічого не треба. І він дав тому чоловікові колесо.

Час ішов, і чоловік, бавлячися колесом, збагнув, що з його допомогою можна наробити ще коліс, а далі ще більше, а тоді добитися всього того, що пообіцяв диявол, і ще багато чого.

— А хіба колесо може літати? — спитав хлопець.

— Так. Колесо може робити що завгодно. І воно почало вбивати людей всілякими способами. Люди почали з’єднувати одне з одним дедалі більше та більше коліс, і пересвідчились, що колеса можуть робити ще більше всякої всячини і вбивати ще більше людей. І вони вже не могли відмовитися від колеса, адже тоді вони б повмирали з голоду. А старому дияволові тільки того й треба було. Через те колесо всі вони попали до нечистого в лабети. І в усьому світі не зосталося жодної речі, яка б не залежала від колеса, і світ робився дедалі гірший та гірший, а старий диявол реготав, дивлячись на те, що накоїли його колеса. А далі стало вже геть погано. Я не знаю, як саме воно сталось. Але світ зробився такий жахливий, що небагатьом пощастило вижити. Залишилася тільки жменька людей, як після потопу.

— І все через те колесо?

— Принаймні, коли б не було колеса, такого б не сталося. Але ті, хто вцілів, помалу пристосувалися. Вони почали тулити хижки, сіяти хліб. Минуло небагато часу, і диявол здибав іншого чоловіка й знову почав базікати про своє колесо. Тільки ж цього разу йому трапився старий, мудрий, богобоязливий чоловік, і він сказав дияволові: “Згинь, нечиста сило! Забирайся в пекло!” І почав той чоловік ходити всюди й застерігати всіх проти диявола та його колеса. І всі перелякались.

Але старого диявола нелегко перемогти. У нього повно всяких хитрощів. Час від часу котрійсь людині та й здумається створити щось схоже на колесо. Нехай то буде вал чи гвинт чи там щось таке, але ця людина піде далі, якщо її не зупинити зразу. А то буває дияволові поталанить підбити котрогось, щоб зробив колесо. Тоді приходять священики, спалюють колесо й забирають ту людину з собою. І щоб вона більше не робила коліс та не показувала прикладу іншим, вони ту людину теж спалюють.

— Ту людину теж спалюють?

— Атож. Ось чому ти мусиш говорити, що знайшов цього ящика, і вперто доводити своє.

— Може, якщо я дам чесне слово, що більше не буду…

— Це не поможе, Дейві. Вони бсі бояться колеса, а коли люди налякані, вони робляться лихі й жорстокі. Ні, ти мусиш сказати, що знайшов ящика.

Хлопець задумався.

— А як же мати? Адже вона все знає. Я вчора взяв у неї того ящика. Це погано?

Старий знову гмукнув.

— Так. Дуже погано. Взагалі жінки не дуже лякливі, та коли вони вже бояться по-справжньому, то бояться куди дужче за чоловіків.

У пітьмі повітки запала довга мовчанка. Коли старий озвався знову, голос у нього був дуже спокійний, лагідний:

— Дейві, маленький, я хочу тобі щось сказати. Але обіцяй, що ти нікому ні пари з вуст, принаймні доти, доки сам станеш таким старим дідом, як оце я.

— Добре, дідусю, якщо ти так кажеш…

— Я розповідаю це тобі тому, що ти сам придумав колесо. І такі хлопчики будуть завжди. Мають бути. Бо не можна вбити думку. її можна сховати, але вона все одно вирветься. Я хочу, щоб ти збагнув раз і назавжди: колесо — це ще не зло. Хоч би що тобі говорили перелякані люди — не вір їм. Жоден винахід не може бути сам собою поганий чи хороший. Таким його роблять люди. Затям це, малий. Коли-небудь вони знову почнуть користуватися колесом. Я не сподіваюся дожити до цього, але ти, мабуть, доживеш. Це буде. І коли це станеться, не будь серед переляканих. Будь серед тих, хто навчить їх користуватися колесом краще, ніж ті люди, що погинули від нього. Ні, колесо — не зло. Єдине зло — це страх. Не забувай цього.

Старий рушив крізь пітьму, лунко ступаючи по долівці.

— Мені пора. Де ти, малий? — Він напомацки знайшов плече Дейві й поклав долоню йому на голову, — Хай благословить тебе господь, Дейві, — мовив старий. — І не думай про завтрашній день. Все буде гаразд. Ти віриш мені?

— Вірю, дідусю.

— Ну от і добре. Лягай спати. Там у кутку є ще трохи сіна.

Хлопець знову побачив клаптик нічного неба. Хода старого стихла на подвір’ї, і знов запала тиша.

Вранці, коли прибув священик, він побачив гурточок блідих, зляканих людей, що обступили старого, зчудовано витріщаючись на його роботу. А той, тримаючи в одній руці молоток, а в другій цвяхи, неквапливо домайстровував візок Дейві.

Священик остовпів.

— Припини! — закричав він. — В ім’я господа припини!

Старий повернувся до нього. В очах його зблиснула стареча хитра іскорка.

— Вчора я дурний був, — сказав він. — Приробив тільки четверо коліс. Та сьогодні вже порозумнішав. Зараз я приточу ще двійко, і візок поїде удвічі швидше.

…Вони спалили ящик точнісінько так, як передбачав старий, а його повели з собою. Опівдні хлопець, про якого всі забули, насилу відірвав очі від стовпа диму, що знявся в небо за селом, і сховав обличчя в долонях.

— Я запам’ятаю, дідусю, — сказав він. — Я запам’ятаю. Єдине зло — це страх. Я…

Сльози не дали йому договорити.

М. Фукусіма

ЖИТТЯ КВІТІВ КОРОТКЕ

От було б чудово, якби вдалося відтворити в цій кімнаті всі орхідеї, які тільки є на світі!.. Та, мабуть, спочатку краще обмежитися звичайним люмінесцентним світлом…

Ліна задумалася, її тонкі пальці завмерли над клавіатурою електронного синтезатора квітів. Та не минуло й хвилини, як середній палець її правої руки м’яко торкнув ся одної з клавіш.

У

1 ... 58 59 60 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колиска на орбіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колиска на орбіті"