Читати книгу - "Володар Світла"

— Ти? Отієї штуки?

— Угу... Її встановлять у кімнатці, котру я прибудував іззаду будинку. Може, того дня я навіть запрошу всіх сусідів на вечерю й дозволю тою річчю скористатися.

— Воістину чудасія то, а ти — чоловік гойний.

— І я так гадаю.

— Але, але... Запахи?

— Їх спричиняють відра добра, що їх я приберігаю аж до встановлення теї штуковини.

— Нащо?

— Хай ліпше в моїм кармописі запишуть, буцім я почав користуватися тею штуковиною під се добро вісім днів тому, аніж за кілька місяців відтепер. Се покаже моє швидке просування в житті.

— Ага! Бачу тепер мудрість твого чину, Вамо. Я аж ніяк не хтів справити враження, ніби ми заступаємо путь шукачеві підвищення. Прости мене, якщо так здалося.

— Прощений єси.

— Сусідство твоє тебе любить, попри запахи. Як дістанеш промоцію, пам’ятай се, будь ласкав.

— Звісно.

— Такий поступ, либонь, дорогий.

— Ще б пак.

— Ми, достойний Вамо, приємність матимем од атмосфери з усіма її гострими передвістями.

— Се лиш моє друге життя, добрий Кабадо, але відчуваю вже: мене торкається доля.

— Я також се відчуваю. Вітри Часу міняться й несуть людству багато дивовиж. Бережіть тебе боги.

— І тобі того ж. Але не забувай же й за благословення Просвітленого, що його Васу, мій брат у других, прихистив був у своїм пурпуровім гайку.

— Як таке забудеш? Магасематман теж був бог. Дехто каже, Вішну.

— То брехні. Він був будда.

— Тоді й він най благословить.

— Дуже добре. На добридень, Кабадо.

— На день добрий, достойнику.

Яма й Калі потрапили на Небеса. Спустилися на спині птаха Ґаруди. Увійшли до Міста Небесного в товаристві Вішну. Не спинялися ні для чого, а рушили просто до Брахминого павільйону. У Саду радощів стрілися з Шивою і Ганешею.

— Слухайте-но, Смерте й Руйнаціє! — мовив Ганеша. — Брахма мертвий, і знаємо про це лиш ми п’ятеро.

— Як таке сталося? — запитав Яма.

— Здається, отруїли.

— Чи зроблено розтин?

— Ні.

— Тоді я його зроблю.

— Гаразд. Але наразі маємо іншу справу, ще важливішого значення.

— Назви її.

— Його наступник.

— Так. Небеса не можуть без Брахми.

— Достоту... Калі, скажи-но мені, як дивишся на те, щоб зробитися Брахмою, чиє сідло золоте, а остроги — срібні?

— Ну, не знаю...

— Тоді почни над цим думати, і то швидко. Твою кандидатуру визнано найліпшою.

— А як же владар Аґні?

— Не так високо в списку. Його антиакселераціонізм не такий виразний, яку пані Калі.

— Ясно.

— Мені теж.

— Отже, він добрий бог, але не великий.

— Так. Хто міг убити Брахму?

— Не уявляю. А ти?

— Ще ні.

— Але знайдеш його, владарю Ямо?

— Еге ж, і буду в Образі.

— Ви двоє, мабуть, хочете порадитися.

— Хочемо.

— Тоді ми залишимо вас тут. За годину відтепер вечеряємо разом у Павільйоні.

— Так.

— Так.

— До зустрічі...

— До зустрічі.

— До зустрічі.

— Владарко?

— Що?

— Нове тіло — це автоматичне розлучення, хіба підписати договір пролонгації.

— Так.

— Брахма мусить бути чоловіком.

— Так.

— Відмовся.

— Владарю мій...

— Ти що, вагаєшся?

— Це все так зненацька, Ямо...

— Невже таки обдумуєш?

— Мушу.

— Калі, ти мене засмучуєш.

— Не мала такого наміру.

— І я велю тобі відхилити пропозицію.

— Я й сама повноправна богиня, владарю Ямо, а не лише твоя жінка.

— Як це розуміти?

— Я сама за себе вирішую.

— Якщо погодишся, Калі, між нами всьому край.

— Це очевидно.

— Та що, в ім’я риші, таке той акселераціонізм, як не слон із мурашки? Чому вони раптом аж так проти нього?

— Може, відчувають потребу бути проти чогось.

— А чому ти погоджуєшся це очолити?

— Не знаю.

— А може, дорогенька, маєш особливу причину на антиакселераціонізм?

— Не знаю.

— Я хоч за божими мірками й молодий, але чув, буцім той герой Калкін, із котрим ти їздила опліч на світанку світу, і такий собі Сем — та сама особа. Якщо маєш підстави ненавидіти свого давнього супутника, а ним і справді був Сем, то ясно тоді, чому вони вербують тебе проти його виплоду. Чи може це бути правдою?

— Може.

— Тоді, якщо кохаєш мене й справді моя супутниця, хай стане Брахмою інший.

— Ямо...

— Вони схочуть рішення за годину.

— І я їм його дам.

— Яке ж воно буде?

— Вибач, Ямо...

Яма покинув Сад радощів, не діждавшись вечері. Хоч це й видавалося нездоровим порушенням етикету, Яму з усіх богів уважали найнепіддатливішим до дисциплінування, і цей факт був йому відомий, так само як і причини, що за ним стояли. Отож він пішов із Саду радощів і помандрував туди, де Небеса закінчуються.

День і ніч провів він на Краю Світу, і жоден відвідувач його не потурбував. Він побув у кожній із п’яти кімнат Павільйону тиші. Про що він там думав — його діло, бо думав він це не для вас. Уранці ж вернувся до Міста Небесного.

Там він довідався про смерть Шиви.

Його тризубець пропалив чергову дірку в склепінні, але йому проломили голову тупим предметом — досі не знайденим.

Яма пішов до свого друга Кубери.

— Ґанеша, Вішну й новий Брахма вже запросили Аґні посісти місце Руйнівника, — розповів Кубера. — Гадаю, він погодиться.

— Чудово — для Аґні, — сказав Яма. — Хто вбив Бога?

— Я багато над цим міркував. Гадаю, у Брахминому випадку це хтось, із ким він був настільки близько знайомий, щоб узяти з його рук напій, а в Шивиному — хтось досить відомий, щоб його заскочити. До цих показів додати більше нічого не маю.

— Та сама особа?

— На гроші б заклався.

— Може, це частина змови акселераціоністів?

— Мені в це повірити тяжко. Симпатики акселераціонізму справжньої організації не мають. Надто вже недавно вернувся акселераціонізм на Небеса, щоб набути більшої ваги. Хіба