Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таврований 📚 - Українською

Читати книгу - "Таврований"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таврований" автора Нік Ремені. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 132
Перейти на сторінку:
з групою бійців проривався до своїх. В Спадщанському лісі група зустрілася з Ковпаком. Влилася в загін.

Федір Андрійович кілька років просидів у в'язниці за вбивство. Казав, що він взяв на себе провину за іншого.

— З харчуванням у нас відмінно, — пожвавився Сидір Артемович. — Навіть повидло є. Допоможіть мені тільки розшукати своїх.

Останні слова відразу змінили ставлення до Ковпака всієї групи.

— Діду, ми тебе любимо, — сказав Колька Мудрий.

Колька Мудрий — Микола Захарович Махлін, народився в 1915 році. До війни займався дрібним шахрайством. Спекулював. Був частим гостем в міліції. В загоні з нього вийшов чудовий розвідник. Тут же йому дали прізвисько Мудрий. Любив Колька пофілософствувати. Він один з перших, хто почав звертатися до Ковпака, називаючи його «Дід».

Ця група, вже загартована в боях, увійшла в створену третю роту. Її посилали на найвідповідальніші завдання. Як правило, хлопці їх виконували. Але з дисципліною було не вельми.

Колишні червоноармійці зневажливо ставилися до пенсіонерів і педагогів. З них вже пісок сиплеться. Їм би на печі сидіти. А вони надумали воювати.

Федя Карпенко, який любив давати бійцям клички, не ображався, що і його прозивали «Карпо». Вважав, що партизанський загін — не армія. Тут не можна встановлювати армійську дисципліну.

— Вони ведуть себе зухвало, — викинув цигарку Руднєв після кількох глибоких затяжок, протягом яких він зберігав мовчання. — Цього терпіти не можна.

— Що ти надумав? — Насторожився Базима.

— Піду, поговорю.

Семен Васильович зняв з плеча свій автомат, з яким не розлучався. Передав Базимі. Відстебнув кобуру з пістолетом.

— Нє здумай! Хлопці напідпитку і налаштовані агресивно, — встав на порозі землянки Ковпак.

— Семен Васильович, ти як дитя мале. Автомат залишаєш. Це можна ще якось зрозуміти. А пістолет?! — додав Базима.

— Заспокойся, Семене! — Не пускав Руднєва Ковпак.

— Правильно Сидір каже, — підтримав командира начальник штабу.

— Давай завтра визовем Карпа і поставим його на місце, — запропонував Сидір Артемович.

— Дайте пройти! — Семен Васильович твердим кроком вийшов з землянки і попрямував в сторону розташування третьої роти.

Близько години чекали Ковпак і Базима повернення комісара. Він не з'явився. Взяли зброю і кілька людей для прикриття. Поспішили в розташування третьої роти.

Швидким кроком рухалися по знайомій тільки партизанам вузькій стежці. Сидір Артемович міцно лаявся матом:

— Не хочуть підкорятися, розжену. Нехай риболовлею займаються.

Біля землянки нерівним полум'ям горіло багаття. Базима запропонував:

— Ви залишайтеся. Піду в розвідку.

Біля вогнища грілася група Карпа. Майже в повному складі. Бійці ловили кожне слово комісара. Як він в числі інших брав Зимовий, як розмовляв з самим Володимиром Іллічем Леніним.

Базима привітався. Його прихід хлопці не помітили. Вони продовжували слухати комісара.

Григорій Якович потоптався біля багаття, нагадав Руднєву, що вже пізно, його чекають у штабній землянці.

Карпо піднявся, запропонував начальнику штабу тільки вийняту з багаття картоплину.

— Спасибі! — Відмовився Григорій Якович. — Поспішаю!

— Скоро буду! — Крикнув йому вслід комісар.

— Шо там? — Ще більше насторожився Ковпак, коли побачив Базиму.

— Йдемо спати! — Заспокоїв його начальник штабу.

— Шо з Руднєвим?

— Бійців виховує. Печену картоплю їсть. Скоро прийде.

— Говори ясніш, — наполягав нічого Ковпак.

— Заспокойся, Сидір. Там все в порядку.

… Руднєв підійшов до землянки третьої роти, коли там вечеряли. Зупинився біля багаття. Деякі бійці встали, інші продовжували сидіти, поглядаючи на свого командира. А комісар дивився на сержанта Карпенко. Той не витримав пильного погляду. Знехотя встав. Слідом за ним — решта хлопців.

— Здрастуйте, бійці третьої роти! — Привітав їх комісар.

— Здоров'я бажаємо! — Весело відповіли хлопці.

— Товаришу комісар, — звернувся до нього Колька Мудрий. — Мені здається, ви вчинили дуже ризиковано.

— Не думаю, — спокійно відповів Руднєв.

— Вечір, а ви без зброї.

— Спеціально залишив. Подивитися, як ви мене будете вбивати.

Федя Карпенко почервонів. Залізякою копирсався у вогні, намагаючись знайти для комісара картоплину.

— Хто? — Нарешті, спитав Карпо.

— Ти, Федю, ти…

— Ви марно всерйоз подумали, товаришу комісар. Зопалу я, необдумано…

— Негоже кидатися словами на вітер, — сказав Семен Васильович, — всяке може трапитися.

— Пробачте, невитримана я людина, запальний, далі нікуди…

— Гаразд, вважай, проїхали. Давайте про дисципліну поговоримо, що з нами буде, якщо її не дотримуватися…

Якийсь час третя рота виконувала беззастережно всі накази командування. Але важке минуле давало про себе знати. Федю знову понесло. Він виявився дуже вразливою і некерованою людиною.

Коли ознайомився з черговим наказом, запитав напряму Базиму:

— Григорій Якович, ви пропонуєте нам зробити гак, замість шести пройти тридцять кілометрів.

— Не пропоную, а наказую, — відповів заклопотаний невідкладними справами Базима. — Розвідка доповіла, що там стоять заслони ворога.

— То для старичків вони заслони, — відповів Карпенко.

Його група пішла навпростець і зазнала втрат. Ні Ковпак, ні Руднєв, ні Базима не звинувачували командира роти. Вони розуміли, що марно. Він ні за що не послухає. Ще більше замкнеться в собі. Якщо вмовляти, ще більше загордиться.

Коли роздавали накази на наступний раз, про Федю «забули».

Він зайшов у штаб, винувато запитав Базиму:

— А нам куди йти?

— Куди побажаєте, — відповів начальник штабу. — Ми ж для вас не указ.

Карпенко винувато поплівся в

1 ... 58 59 60 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таврований», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таврований"