Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

– вона виросла в суспільстві, де народжена не в шлюбі дитина приречена на людське презирство. А з другого, дівчина почала розуміти, що для мусульманина всі діти однаково дорогі, хоч би й народжені від різних жінок, і ніхто таких дітей не зневажає. Спостерігаючи таку палку любов Аяза до сина, Ярина мимоволі жаліла Гюльнур: «Чому він так безсердечно вчиняє з нею? Заради мене він готовий на все, а вона це бачить, розуміє, але не сміє йому перечити або мститися. Ох, навіщо він мене покохав? Мимоволі я стала причиною чужого горя».

Але несподівано стався випадок, який змусив Ярину усвідомити, що якби не Аяз, то гірка була б її доля. Ще в перший місяць свого проживання у місті дівчина придбала тафту насиченого зеленого кольору. Адже опинившись у неволі в Аяза, Яринка ні в чому не знала відмови або нестачі – мурза ніколи не шкодував грошей ані для неї, ані для Гюльнур, тому обидві могли купити все, що їм сподобалося, на міському базарі. Зелений колір Ярина дуже любила і знала, що він їй до лиця, і забажала сукню такого кольору – навіть у рабстві жінка залишається жінкою! А коли сукня була готова і задоволена Яринка вперше вдягла її, то схотіла подивитися на себе в дзеркало у повний зріст. Але великого в неї не було – тільки ручне люстерко. Тому вона прийшла до Гюльнур, бо та мала велике.

У Гюльнур Ярина застала Ільназ, яка бавилася з онуком. Шанобливо вклонившись, дівчина попросила:

– Гюльнур, можна подивитися у твоє дзеркало, як сидить на мені нова сукня?

– Звичайно, можна, – доброзичливо відповіла жінка і простодушно похвалила: – Дуже гарна сукня! І тобі вона дуже личить! А вишивки які гарні!

– Це я сама вишивала, – відповіла Яринка, зніяковіло і в той же час задоволено всміхаючись, бо сукня сиділа чудово, а у вишивку вона вклала багато сил та часу і їй лестило, що її роботу похвалили.

Ільназ похмуро глянула на обох жінок і категорично наказала:

– Не смій більше вдягати цю сукню! Вона занадто ошатна для тебе. Ти забула, що ти рабиня, а хизуєшся вбранням перед своєю господинею. У тебе совісті немає! Пам’ятай своє місце, нікчемо!

Ярина затремтіла від гніву й образи, але не посміла відповісти. Лише мовчки вискочила з кімнати. Дівчина зачинилася у спальні Аяза. Їй було гірко. «Що ж, доведеться не носити цю сукню! За що вона мене так зненавиділа? Невже вона не розуміє, що я не з власної волі опинилася тут? Боже, та якби Аяз не купив мене, то невідомо, у якого господаря я опинилася б і скільки мені горя і принижень довелося б знести, – з жахом подумала Ярина. – Цікаво, а як би поводився зі мною Аяз, якби не кохав?» Це запитання міцно засіло у неї в голові, і тому того ж вечора вона зважилася поговорити про це з мурзою.

Аяз вечеряв із Яринкою вдвох у своїй спальні, бо так йому більше подобалося. Того вечора засмучена дівчина випила багато вина, від чого захмеліла. Адже Аяз, не побоюючись гріха, цінував хороше вино і часто його пив. Тому коли хмільна Ярина вставала з-за столу, то її так хитнуло, що вона ледь не впала.

– Яринко, та ти п’яна! – хихикнув Аяз, спритно спіймавши її, та посадив на диван, що тягнувся вздовж стіни. – От уже й справді всі вину віддають шанобливі поклони, і навіть ти, моя благочестива господине! Але ти весь вечір замислена. Що тебе турбує, Яринко?

– Аязе, ти кажеш, що кохаєш мене, але от якби не кохав, то як би тоді поводився зі мною? – відверто запитала дівчина. – Так само поважав би, як поважаєш зараз, чи навчив би шанобливості нагайкою, як в улусі?

– Ярино! – вигукнув Аяз. – Що це на тебе найшло?

– Аязе, прошу тебе, скажи мені чесно!

Мурза уважно подивився на Ярину і зрозумів, що для неї справді це важливо.

– Вочевидь, моє кохання таке сильне, що ти вже сама почала розуміти, що заради тебе я готовий на все? – запитав Аяз, обдумуючи гідну відповідь. – Так невже таке кохання, як моє, не варте відповіді?

– Я не про те тебе питаю, Аязе, не викручуйся! – строго насупившись, відповіла Яринка. – Краще скажи мені – ти б поважав мене, якби не кохав?

– Якби я не кохав тебе, то не купив би у того купця, – відповів Аяз. – А так сам Аллах вирішив, що ти будеш єдиною жінкою, яка стане володаркою моєї душі. А щодо того, як би я поводився з тобою, то не можу тобі відповісти, оскільки не уявляю свого життя без тебе, моя господине! – промовив він, обережно обняв її й почав ніжно цілувати. – Я кохаю тебе, і якби ти подарувала мені своє серце, то я був би найщасливішим з усіх людей! – шепотів Аяз між поцілунками. – Якби ти завжди ось так милостиво дозволяла себе цілувати, Яринко! Твої губки такі, як сказав поет: «Живлюще джерело заховано в бутоні губ твоїх».[44] Варто мені поцілувати тебе, і я наче прокидаюся від важкого сну та починаю жити. Твої губки – це смак самого життя!

Яринка збентежено відвернулася, але з його обіймів не вивільнилась. «Ну ось! Почала з’ясовувати одне, а він перескочив на інше, та ще й повернув цю розмову собі на користь», – подумала вона, з жахом усвідомлюючи, що Аяз починає її вабити.

Аяз зрозумів, що нарешті зіграв на тих струнках Ярининої душі, які раніше лопалися при найменшому дотику. Тому й поквапився перейти до рішучих дій: лагідно погладив пальцями її потилицю, а потім різко притягнув її голову до себе, зловив її губи і почав так пристрасно цілувати, що у Яринки перехопило подих. А потім швидко стягнув із неї сукню, підвівся і миттю зняв свій каптан і сорочку, а потім ривком підняв дівчину з дивана і поніс до ліжка.

– Ні, Аязе, не треба! Це недобре! – промовила Яринка, марно намагаючись чинити опір.

– Я кохаю тебе! – шепнув Аяз, сягнувши рукою під поділ її сорочки і вкладаючись поруч. – Кохаю так, немов ти зачарувала мене, господине моя! – шепотів він і, провівши долонею по її голому животу, почав ніжно гладити груди й плечі, відчуваючи, як вона тремтить від кожної його ласки чи поцілунку.

Ярину справді зачарували жагучі поцілунки Аяза, приборкали його пестощі. А хміль позбавив волі. І їй схотілося, щоб він ще гарячіше її цілував, ще міцніше обіймав, бо в його обіймах вона відчула себе захищеною від