Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

патрулі цієї організації підірвуть головні мости на річках Двіна і Дніпро, а також мости на під’їзних шляхах до цих рік на всій території від Балтики до Чорного моря. Надалі патрулі, скориставшись із попередньо накопичених запасів зброї та амуніції і за підтримки партизанських загонів східних округів СЗБ, мусили ускладнити противнику відбудову знищених переправ. Вони мали заатакувати німецькі тилові частини, намагаючись паралізувати постачання фронту і заблокувати перекидання військ зі сходу на територію, яка буде охоплена повстанням[329].

Незабаром завдання, поставлені перед організацією «Вахляж», ще більше ускладнилися. Це було пов’язано зі швидким наступом німецьких військ на сході і прагненням західних союзників у цій ситуації якимось чином допомогти відступаючій Червоній армії. Після укладення в Лондоні польсько-радянських домовленостей від 30 липня і 14 серпня 1941 р. про поновлення дипломатичних відносин і співпрацю у війні проти Німеччини британський уряд тиснув на поляків з тим, щоб вони розпочали інтенсивну саботажно-диверсійну діяльність на німецьких комунікаційних лініях, по яких відбувалося постачання Східного фронту.

На відміну від намірів Головного командування СЗБ використати «Вахляж» для реалізації плану прикриття повстання, штаб Головнокомандувача Польських збройних сил на Заході почав вимагати негайного залучення організації до проведення актів саботажу та диверсій. Британський уряд обіцяв забезпечити дві третини витрат, які призначалися на цю діяльність, польська сторона — решту. Територія діяльності організації від Балтики до Чорного моря була поділена на п’ять дільниць чи напрямів, через що, власне кажучи, і з’явилася назва «Wachlarz» — «Віяло»[330].

Організаційна розбудова II дільниці з центром у Рівному, що охоплювала Волинь і сягала Києва, проходила важко. Насамперед існували великі складнощі з підготовкою необхідної кількості бійців диверсійних патрулів та перекиданням їх на територію Волині. З цією метою у Варшаві були організовані курси з підготовки фахівців із саботажу та диверсій, а також розпочато роботу зі створення спеціальних прикордонних пунктів для перекидання людей з Генерал-губернаторства в Рейхскомісаріат «Україна». Утім все одно встановлений термін завершення організаційних робіт і початку саботажно-диверсійної діяльності, призначений на 1 березня 1942 р., було зірвано[331].

У квітні було призначено командування II дільниці організації. У липні на Волинь прибув поручник Франчишек Пукацький («Гзимс»), а разом з ним — група з 13 осіб, які закінчили навчальні курси у Варшаві. На той час командувачем II дільниці був поручник Тадеуш Клімовський («Кльон»). Він доукомплектував свій штаб співробітниками, створив 7 диверсійних осередків, 22 диверсійні патрулі, залучивши до «Вахляжу» близько 300 осіб, серед яких було 14 так званих тихотемних[332] з Великобританії[333].

Коменданти диверсійних осередків планували бойові акції спільно з командувачем дільниці або самостійно, відряджаючи на виконання поставлених завдань патрулі. Осередки були розташовані на основних комунікаційних шляхах, що проходили через Волинь: на шосе по лінії Рівне — Звягіль (Новоград-Волинський) — Житомир — Київ; на південній гілці залізниці — по лінії Рівне — Здолбунів — Шепетівка — Бердичів — Козятин — Фастів — Київ; на північній гілці залізниці — по лінії Ковель — Сарни — Коростень — Київ.

Значній кількості членів патрулів вдалося влаштуватися на роботу до технічної групи, яка існувала при німецькому командуванні військової телефонної мережі (Wehrmacht Nachrichten Kommandantur 306 — BНK 306). Група, яку очолював інженер Л. Врублевський, охороняла, а у разі потреби усувала пошкодження телекомунікаційних ліній на всій території України. Полякам вдалося залучити до співпраці інженера Врублевського, а за його допомогою — працевлаштувати чимало підпільників. Ті самі люди, що вночі нищили стовпи і псували телеграфний та телефонний зв’язок, удень як працівники ВНК 306 його налагоджували. Під час ремонту, який інколи тривав кілька днів, німці користуватися телекомунікаційною мережею не могли. Нерідко польські діячі прослуховували телефонні лінії, здобуваючи цінну інформацію[334].

У січні 1943 р. диверсійні патрулі II дільниці «Вахляжу» були передані в розпорядження нового командувача Волинського округу АК полковника Казімежа Бомбінського («Любонь»). У складеному з цього приводу протоколі фігурує 177 осіб (8 офіцерів, 56 рядових та 113 резервістів). Проте в деяких осередках, висунутих далеко на схід, про це дізналися не відразу, а тому диверсійна діяльність у рамках організації тривала ще впродовж півроку.

Припинення цієї діяльності і розформування «Вахляжу» було викликано браком вибухових матеріалів, великою кількістю людських втрат, понесених під час створення диверсійних осередків, труднощами праці в умовах деконспірації багатьох з них органами німецької контррозвідки. Але головна причина того, чому організація загалом не виконала покладених на неї завдань, полягала в іншому, а саме в небажанні поляків жертвувати на користь СРСР, який ще й на той час багатьма з них сприймався як ворог.

Незабаром бійці «Вахляжу» склали кістяк Рівненського районного інснекторату АК, який першим серед інших виник на Волині, а в подальшому на них спиратиметься вся підпільна організація в окрузі. Діяльність поляків на Волині у найближчий час доведе, що саме в цьому полягатимуть найбільші досягнення підпільників з II дільниці «Вахляжу». Завдяки їхній гарній професійній підготовці й згуртованості в найскладніших умовах протягом короткого часу тут виникнуть місцеві загони АК, а сформована з них у 1944 р. волинська