Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

колишнього Війська Польського (ВП), приймаючи присягу і вступаючи до лав підпільної організації, прирівнювався до солдата регулярної армії й отримував у зв’язку з цим відповідні моральні та матеріальні права. Дуже важливим чинником, який мав узаконити становище членів польської підпільної організації в якості бійців ПЗС, було й те, що особи, які раніше не служили у ВП за поданням Головного командування СЗБ-АК, могли одержати військове звання. З іншого боку, на період діяльності в конспірації всі особи підлягали юрисдикції Військового спеціального суду[324].

14 лютого 1942 р. з’явився черговий наказ, згідно з яким усі чоловіки військової строкової служби в Польщі ставали солдатами Армії Крайової і підпорядковувалися її командувачу генералові С. Ровецькому. В подальшому назва СЗБ, так само як і назви інших польських підпільних збройних формувань, мали застосовуватися лише у внутрішньому використанні. Поява останнього наказу не означала звичайного перейменування організації, а свідчила про прагнення польського військового керівництва перетворити досі нечисленний і суворо законспірований СЗБ на масову державну армію, яка незабаром з підпільної мала стати регулярною[325].

Новий підхід командування АК до створення стану «масової конспірації» і залучення до організації якомога більшої кількості людей стали невдовзі причиною масових арештів у середовищі польських підпільників на західноукраїнських землях.

До активних антинімецьких партизанських дій поляки переходять лише з кінця 1942 — на початку 1943 років. Сталося це вперше в Генерал-губернаторстві, на території південної Люблінщини, у зв’язку з проведенням гітлерівцями виселень звідти місцевої цивільної людності та заселенням цієї території німецькими колоністами. На початку 1943 р. у Замойському повіті було вже шість польських партизанських загонів, санкцію на діяльність яких командування Армії Крайової дало після їхнього стихійного виникнення.

Усупереч також настановам емігрантського уряду формування АК і Батальйонів Хлопських (БХ) почали взаємодіяти із загонами Гвардії Людової (ГЛ) — військової організації Польської партії робітничої (ППР), яка піддавала «лондонців» критиці за стримування боротьби проти гітлерівців та послідовно закликала населення до активного опору окупантам. Безперечно, дії «низів» підштовхнули командування АК до переходу від тактики стояння «з рушницею біля ноги» і «щадіння крові» до створення, як зазначав в організаційному звіті від 1 березня 1943 р. до В. Cікорського генерал Ровецький, «виразного осередку боротьби з окупантом»[326]. У цій зміні відіграв свою роль і зовнішній чинник, а саме перехід у наступ Червоної армії після Сталінградської битви, що свідчило про вірогідність визволення Польщі радянськими військами.

З останніми подіями на Східному фронті, а також із прийняттям нової концепції поточної боротьби були пов’язані зміни, що торкалися підготовки та проведення поляками загальнодержавного антинімецького повстання. Окрім уже існуючого плану цього повстання, командування АК 20 листопада 1943 р. видасть наказ, який передбачатиме проведення в найближчий час польськими збройними формуваннями так званої посиленої диверсійної акції під криптонімом «Бужа» («Буря»)[327].

Згідно з цим наказом аківські загони мали взяти активну участь у саботажно-диверсійній боротьбі проти німців під час відступу останніх з довоєнних територій Речі Посполитої з метою заманіфестувати невід’ємне право поляків на всі ці землі, включно з Волинню та Східною Галичиною, напередодні наближення та вступу на них радянських військ. Пролита під час боїв польська кров мала стати важливим аргументом у справі післявоєнного врегулювання проблеми «східних кресів» Польщі на її користь.

З огляду на тематичну заданість праці і для розуміння розстановки ворогуючих сторін напередодні кривавих так званих волинських подій у цьому розділі докладніше зупинимося на висвітленні діяльності польських підпільних структур саме на Волині.

Через надто складні умови, що були створені німецькою окупаційною владою на території всього Рейхскомісаріату «Україна», підпільна діяльність поляків на Волині тривалий час обмежувалася, головним чином, проведенням військової розвідки. Серед завдань, поставлених перед розвідниками волинського відділення, було спостереження за рухом німецьких військ і постачанням вермахту на всіх транспортних магістралях, що проходили через Волинь, збір інформації про розташування і бойовий потенціал місцевих німецьких та угорських військових гарнізонів, а також про стан постійних та польових аеродромів.

Деякі з польських розвідників мали дістатися до німецьких адміністративних установ і посісти там відповідні посади з метою забезпечення у подальшому своїх колег, що діяли у підпіллі, необхідними документами. Важливим напрямком діяльності працівників волинського розвідвідділення було також вивчення настроїв, що панували як у польському, так і в українському середовищах.

У багатьох населених пунктах польські конспіратори занотовували дні і години від’їзду та приїзду місцевих потягів, станції, де відбувалося завантаження, а також місця кінцевого призначення, номери потягів та вміст. Подібна інформація ретельно списувалася з транспортних документів, до яких мали доступ окремі польські залізничники. На підставі цих даних робилися зведення, що надалі доповнювалися лише інформацією про перевезення особливих транспортних вантажів. Під час транспортування окупаційних військ поляки намагалися встановити номер німецької військової частини та її організаційну належність, а при перевезенні військового спорядження — його рід та призначення. Спосіб спостереження за німецькими транспортними засобами на шосейних шляхах був подібним.

Вся розвідінформація передавалася до Головного командування СЗБ у Варшаву через спеціально пристосований для цього прикордонний пункт у Хелмі або за посередництвом особливих кур’єрів. Отримані польським командуванням дані давали йому можливість завжди більш-менш точно визначати напрямки руху німецьких військ. Незважаючи на часті арешти, що траплялися в організації, розвідмережа на Волині існувала впродовж двох років[328].

Поряд з військовою розвідслужбою і незалежно від існуючого на Волині з осені 1941 р. невеличкого осередку СЗБ поляки намагалися започаткувати діяльність організації, яка у подальшому дістала назву «Вахляж» («Віяло»). Початково її метою була реалізація плану під криптонімом «Прикриття» («Osłona»). Головна комендатура СЗБ передбачала, що в момент вибуху антинімецького повстання в Центральній Польщі створені у підготовчий період у тилу німецький військ диверсійні