Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » 25 портретів на тлі епохи 📚 - Українською

Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "25 портретів на тлі епохи" автора Олексій Підлуцький. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 153
Перейти на сторінку:
до Військово-політичної академії ім. Толмачова. Ці, як і всі наступні його призначення, відбувалися за рекомендацією або, принаймні, з відома китайської секції Комінтерну. Є відомості, що долю сина Чан Кайші тримав на контролі особисто Сталін. Про це свідчить і той факт, що в 1931 році Цзян Цзінґо побував у кабінеті Йосифа Віссаріоновича у Кремлі. Відповідний запис зберігся в архіві ЦК КПРС. З одного боку, син нового «лідера китайської контрреволюції» був класичним заручником, з другого — у випадку, якщо з нього вдалося б викувати «послідовного марксиста-ленінця», його можна було б використати в якійсь політичній комбінації проти батька.

Два з половиною роки, проведені в академії, дали Єлізарову можливість не лише ґрунтовно вивчити різні військові науки (зокрема, стратегію йому викладав маршал Тухачевський), але й поглибити свої знання з політики, економіки, філософії. Цзян чудово вчився, публікував статті в наукових журналах. Його було обрано до комсомольського бюро академії, а 1929 року він став кандидатом у члени ВКП(б). За рік перед цим Цзян оголосив про свій розрив із троцькістами.

Закінчивши в червні 1930 року академію з відзнакою, Єлізаров звернувся до радянських властей з проханням направити його служити в Червону армію — радянську чи китайську, — куди вирішить за потрібне «рідна Комуністична партія». Проте «рідна» розсудила інакше — військова кар’єра Єлізарова перервалася на багато років і відновилася вже в зовсім іншій армії. Зараз же випускник військової академії став… учнем слюсаря на московському заводі «Динамо». Адже в секретній характеристиці, складеній на нього при випуску з академії, було сказано: «З огляду на молодість, відсутність досвіду практичної роботи і соціальне походження посилати відразу до Китаю на відповідальну роботу не слід. Бажано послати на рік на виробництво».

«Раніше, — згадував Цзян Цзінґо, — мені не доводилося займатися важкою фізичною працею. Через два дні руки напухли, з’явилася ломота в попереку і всій спині. Я твердо вірив, що праця загартовує людину. Але мій місячний заробіток складав усього сорок п’ять рублів — як на нього прожити? Частенько доводилося відправлятися на роботу з порожнім шлунком.

Я мусив знайти спосіб якось покращити своє життя, тому вирішив вступити на вечірні інженерні курси. Водночас з’явилася можливість викладати на заводі військову справу. Тепер я щодня працював з восьмої ранку до одинадцятої вечора. П’ять місяців по тому мій заробіток складав 105 рублів. Життя залишалося нелегким, проте я відчував певне задоволення — був переконаний, що набутий досвід буде корисним для мене в майбутньому».

Не минуло й року, як «рідна партія» знову вирішила збагатити життєвий досвід свого кандидата Єлізарова — з Москви його відрядили працювати колгоспником у глухе село Жоково між Москвою та Рязанню. При цьому Єлізаров не отримав жодної посади, як інші робітники — «організатори колгоспів». Він змушений був працювати в полі, і лише випадок — тривала хвороба голови сільради — дозволив молодому китайцю фактично його заступити.

Наступним місцем заслання став Алтай — «рідна партія» розсудила, що на селі в її «вірного сина» занадто комфортні умови для життя. Про дев’ять місяців 1933 року, проведених Цзян Цзінґо в Сибіру робітником золотих копалень, документальних свідчень не збереглося. В мемуарах Цзяна цим місяцям присвячено шість слів: «Це був найважчий період мого життя».

Лише наприкінці 1933 року це життя змінилося на краще — Єлізаров отримав дозвіл поїхати на одну з великих будов соціалізму — Уральський завод важкого машинобудування в Свердловську. Уралмаш, одна з найбільших індустріальних будов першої п’ятирічки, на той час був чимось на кшталт місця почесного заслання, куди Сталін поступово прибирав кадри, пов’язані з опозицією. Для колишнього троцькіста це був не найгірший варіант.

На Уралмаші Єлізаров зробив стрімку кар’єру — працював слюсарем, бригадиром ударної бригади слюсарів, заступником начальника цеху з адміністративно-господарської роботи. А вже наступного, 1934 року став спершу відповідальним секретарем, а тоді й виконувачем обов’язків головного редактора заводської багатотиражки «За тяжелое машиностроение». Свердловський журналіст Михайло Банніков, що працював відповідальним секретарем під керівництвом Єлізарова, згадує: «Коля показав себе грамотним, вправним керівником, здатним, наприклад, диктувати «з коліс» цілі статті. Бувало, редакційний ранок починався з того, що шеф заглядав до свого відповсека, питав про номер, що готувався. І якщо залишалася «дірка», то заспокоював: “Нічого, я сам заб’ю її”».

Окрім роботи в газеті, Єлізаров писав для серії «Історія заводів та фабрик» історію Уралмашу. За свідченнями його співробітників, він встиг чимало написати і нібито навіть підготував текст до друку. Проте позаяк 1937 року доля його різко змінилася (про що мова попереду), цю книгу ніколи не було видрукувано, а текст втрачено.

У вільний час Микола охоче їздив з колегами за місто відпочивати, брав участь у вечірках, де, за спогадами товаришів, співав російські пісні, виконував кавказькі танці з ножем у зубах.

На заводі Єлізаров познайомився з токарем Фаїною Вяхревою. Білява блакитноока Фаїна була, за спогадами людей, що її знали, «дівчинкою дуже скромною, розумною». Вона народилася 1916 року в Єкатеринбурзі в родині робітників-білорусів, евакуйованих на Урал під час Першої світової війни. Фаїна дуже рано втратила батьків і тільки завдяки підтримці старшої сестри не потрапила до дитячого будинку, змогла закінчити ФЗУ і здобути робітничу спеціальність. 1935 року комсомолка Вяхрева вийшла заміж за Єлізарова. Білоруська дівчина тоді не знала, що через кілька десятиліть їй судилося стати першою леді Китайської Республіки. А поки що в молодої родини народився син Ерік.

Наприкінці 1936 року, після семи з лишком років перебування в кандидатах, Єлізаров став членом ВКП(б). «Тепер мій життєвий шлях — прямий і відкритий, шлях комуніста, борця за справу робітничого класу. Віддаю все своє життя за справу Леніна—Сталіна», — писав Єлізаров у заяві про вступ. На партійних зборах у друкарні газети, де вирішувалося питання про вступ, один із робітників сказав: «Єлізаров — син колишнього, але зрозумів нашу лінію і пішов проти батька. У наших робітників добра думка про Єлізарова». Збори одноголосно перевели Єлізарова в члени

1 ... 58 59 60 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 портретів на тлі епохи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "25 портретів на тлі епохи"