Читати книгу - "Аецій, останній римлянин"

переможе: Аецій чи Боніфацій? А передусім на те, що зробить переможець із переможеним і полоненим супротивником… Загалом усіх цікавила доля Аеція, якби він зазнав поразки. Відомі були його погрози, що схопленого супротивника закоптить і лише тоді, як задушиться, відітне трупові голову, — та ніхто не знав, що вчинить переможний патрикій. Боніфацію, коли залишав Рим, надано таку владу і свободу рухів, якої не мав навіть Констанцій, доки не став цісарем. Бо якщо муж Плацидії мусив усіх переможених і полонених ним узурпаторів та бунтівників одсилати до імператорського суду, інколи ж карати їх у точній згоді з раніше отриманим наказом, то Боніфацій добився від Августи і сенату права самостійно вирішувати, що вчинити з полоненим Аецієм: отож міг би навіть, не узгоджуючи цього з Римом, обмежитися осліпленням, відрубуванням правої руки чи хоч би тільки вигнанням і конфіскацією маєтків. Плацидія дуже неохоче і лише після довгого опору розлучилася з думкою, що нарешті побачить голову ненависного Аеція, кинуту їй під ноги, адже Августі в той час більше, ніж коли-інде потрібні були добрі стосунки із сенатом, а саме сенат не лише підтримав, але й вшанував вимогу патрикія, ухваливши карбування медалі, на якій була б увічнена його істинно римська humanitas і милосердя, пристойне християнському полководцю. Сенат-бо вважав, що заслуги Аеція в обороні римського миру та цілісності Partium Occidentis такі значні, що навіть за злочин бунту і роздмухування громадянської війни його не можна безумовно засуджувати до страти. Щоправда, Петроній Максимус і Квадранцій у кількагодинних промовах посилалися на приклади давнини, передусім на Манлія Капітолійського, а з недавніх — Стиліхона, але Вір, Басс, Секст Петроній і Глабріон Фавст у ще довших промовах привернули до себе переважну більшість сенаторів, — не стільки завдяки своєму авторитету, впливам і промовистості, скільки тому, що три чверті всіх найпресвітліших, пресвітлих і ясних зовсім не були певними наслідку боротьби, — і воліли, наскільки можливо, забезпечитися на випадок перемоги Аеція. Серед них теж панувало шаленство ставок: Глабріон Фавст поставив чотири уславлені в циркових змаганнях квадриги проти сполетського виноградника[46] одного з численних Ліциніїв Крассів, твердячи, що все закінчеться примиренням; натомість Секст Петроній тихцем заклався з молодим Авксенцієм на десять невільниць, найгарніших, яких можна буде знайти весною на торзі в Tres Tabernae, причому принаймні половину з них мають становити негритянки з південних окраїн Лівії, особливо дорогі в Римі у цю пору року. Предметом їхнього закладу була не стільки доля Аеція після поразки, скільки місце вирішальної битви: Авксенцій, що певний час служив під командуванням Аеція, був певний, — галлійські війська безперешкодно зійдуть з Альп в долину Паду і, щоб не дати втягти себе у тривалу облогу, якомога швидше поспішать проти Боніфація, залишаючи дорогою гарнізони у всіх значніших фортецях, змусять його до битви у відкритому полі і, напевне, розіб’ють десь між Мутіною та Бононією[47]. Секст Петроній згоджувався з тим, що Аецій безперешкодно перейде через Альпи, але вважав — це забере в нього стільки часу, що Боніфацій встигне замкнутися або в Медіолані, або в Патавії, — та в жодному разі не в Арімінумі, бо не кине на ласку бунтівників улюбленої Августою Равенни.

Насправді сталося і так, і не так, як вони припускали. Аецій перейшов Альпи і вторгся на шлях, що через Трідент і Верону вів до Патавії. Зробив він це за час значно коротший, ніж передбачав навіть Авксенцій; що більше, тільки-но став на італійській землі, як сім із двадцяти одного легіону ауксиліїв, що припадали на Італію, негайно прилучилися до його військ, зводячи нанівець кількісну перевагу, яку Боніфацій досі мав над противником. Авксенцій все більше впевнювався, що здобуде своїх десятьох невільниць: швидкість Аеція внеможлювала не лише зачинення в Медіолані або Патавії, а навіть оборону Равенни. Однак Аецій, жадаючи війни і помсти, рвався зустрітися з супротивником. Залишив за собою незайняту Равенну і невдовзі, як напрочуд вдало передрік Авксенцій, рушив од Мутіни до Бононії. Натомість патрикій наче зовсім не поспішав, проминув лише Арецій[48] і звернув до ріки Рубікон. Настала черга тріумфувати Сексту Петронію; ані хиби — Боніфацій поспішає до Арімінуму, щоб зачинитися там, як у Гіппоні і скувати сили Аеція, аж доки з Африки надійдуть нові, вірні Августі війська під проводом відданого друга Аспара.

— Хто перший стане під Арімінумом, хто займе твердиню?

Відповідь на це питання мала вирішити долю війни. Згідно з останніми отриманими у Римі відомостями, Боніфацій був ближчим до мети.

— Але ж і ноги має Аецій, — гарячково гукали під портиками прихильники непереможного і одразу ж додавали з глузливим сміхом: — Знаємо… знаємо… Боніфацій має книжки і жону.

Боніфацій справді віз із собою цілу бібліотеку: Цезаря, Лівія, Салюстія, Непота та кільканадцять кодексів, присвячених виключно військовому мистецтву. Пелагія дійсно його супроводжувала. Заявила, що без нього в Римі не зостанеться, а коли Боніфацій намагався опиратися, вдалася до свого безвідмовного Ubi tu Caius, ibi ego Caia. Не могла залишатися в місті, де через своє віровизнання зазнавала ще численніших і болісніших принижень, аніж у рідній Африці. Августа недвозначно пояснила патрикію, що не може допустити до свого двору достойної римлянки, яка вперто і зухвало стоїть при ненависній Богові науці Арія. Сигісвульт та інші аріани-варвари, що часто стикалися з двором, сповістили Пелагію: і Августа, і єпископ Ксист умовляють Боніфація розлучитися з дружиною, як не назавжди, то бодай тимчасово. «Нехай собі повертається до Африки», — начебто сказала Плацидія. Крім того, Пелагія не терпіла своєї падчерки, уже майже дорослої доньки Боніфація від першого шлюбу, недавно пошлюбленої з молодим комесом Себастьяном, що разом із Сигісвультом і найпресвітлішим Петронієм Максимусом супроводжував патрикія як безпосередній заступник і радник. У цій вузькій раді Максимус займався цивільними справами, а два інші — військовими.

Пелагія ледь трималася на ногах від втоми після трьох днів дороги і двох безсонних ночей, коли здалеку на сході нарешті замаячили могутні мури Арімінуму. Але майже одночасно четвертий legio