Читати книгу - "Зорчина пісня"

Справді, якась страшна ця тітка, краще не зв'язуватися з нею. Зорка розломила хліб і половинку заховала для Сашка в кишеню.

У коридорі налетів на них захеканий Генько.

— Жабеня, тебе Сашко шукав! — видихнув він. — Лях, іди сюди на хвилинку.

Галка з Геньком відійшли вбік і зашепотілися про щось. Зорка побігла в хлопчачу спальню, звідки линули звуки Сашкової сурми.

У спальні Сашко був сам. Він сидів на вікні й грав свою улюблену пісню «Ти, знамено червоне...» Цієї пісні колись навчив його Микола Іванович. Зорці теж подобалася пісня про червоний прапор. Але зараз їй було не до цього.

— Сашко, а що в мене є для тебе! — весело похвалилася вона.

Сашко опустив сурму й рукавом сорочки витер рота.

— Де ти була, малечо?

— Так... з Галкою ходила в одній справі, — ухильно сказала Зорка і, торжествуючи, протягнула Сашкові приховану половинку хліба.

— Хліб? — здивовано вигукнув Сашко й зістрибнув з вікна. — Звідки?!

— Ти їж... він смачний!

Сашко узяв хліб, потримав його в руці й поклав на стіл.

— Де ти взяла?

Зорка закопилила губи. А вона ж гадала, що Сашко зрадіє.

— Ось який... «Де, де»... Я тобі принесла, й годі.

Сашко всміхнувся, поплескав Зорку по плечі.

— Ти в мене справжній друг. Ось знайшла хліб і принесла!

Зорка зареготала.

— Еге ж... знайшла! — і враз перелякано затулила рукою рота.

Сашко підступив до Зорки, обняв її, посадив поруч себе на лавку.

— Ну, розповідай. Чи ти не віриш мені?

Зорка звела очі й зустрілася з уважним, трохи насмішкуватим поглядом сіро-зелених очей. Їй стало соромно. Хіба можуть бути в неї таємниці від Сашка?

— Щука дала, — боязко позираючи на двері, шепнула Зорка, — тільки вона погрожувала... щоб нікому не казали.

— Погрожувала? І ти злякалася?

— Де ж пак! — гонористо сказала Зорка і тут же розповіла Сашкові, як вони з Галкою одного разу прийшли на кухню й побачили, що привезли гречку, і як потім два тижні чекали гречаної каші, а сьогодні не втерпіли, пішли на кухню дізнатися, і що з цього вийшло.

— Цікаво... — задумливо сказав Сашко, коли Зорка замовкла. Він устав і, потираючи перенісся, заходив по кімнаті великими кроками.

Потім засунув руки в кишені й став перед Зоркою.

— Як же ти могла... взяти цей хліб?

— А що? Гречка ж однаково загула, — розгублено мовила Зорка.

— Замовкни! — Сашко нахилився, схопив Зорку за плечі й трусонув із силою. — Це ж підло! Невже ти сама не розумієш?! Щука вкрала крупу, а ти... ти покриваєш її!

Зорці на очі навернулися сльози. Сашко розумний, він одразу все збагнув, а вона... просто дурна, боязлива дурепа... зраділа шматкові хліба!

— Я... я... більше ніколи не буду, чесне слово!

Сашко відпустив Зорку, взяв хліб зі столу й вийшов. Від хвилювання Зорка не могла всидіти на місці. Що тепер буде? Все-таки добре, що вона розповіла Сашкові, тепер Щука хай погрожує, скільки хоче. Ніяким хлібом ніколи в житті її не купиш! Зорка походила по кімнаті, взяла сурму, спробувала подути в неї, але тут же поклала й помчала шукати Галку.

Галка була в піонерській і разом з Анкою та Наталкою клеїла на стінгазету аплікації, вирізані з барвистих бойових плакатів.

— Зорко, — сердито озвалася Анка, — де ти ходиш? Ти ж обіцяла вірші для стінгазети. Придумала?

— Ага... тобто ні... я зараз! Галю, вийди на хвилинку!

Галка ткнула пензлик в слоїк з клеєм і слідом за Зоркою вийшла в коридор.

— Я сама хотіла йти шукати тебе, — швидко сказала Галка. — Генько бачив: тут у якихось на даху стільки курту сушиться! І диню сушену в'язками повісили — провітрити на сонці. Одразу після вечері й підемо!

— Я не знаю, — відмовила Зорка, — тут таке, а ти...

— Чому не знаєш, — перебила її Галка. — Друг ти мені чи не друг?

— Друг.

— Нема чого маніритись!

— Але ж це злодійство, як Щука...

— Ох, Будницька, сміх та й годі з тобою! Ми ж