Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Простір неспокою 📚 - Українською

Читати книгу - "Простір неспокою"

220
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Простір неспокою" автора Василь Головачов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 65
Перейти на сторінку:
бувайте, мені час…

Томах і Ромашин зійшли на землю.


Старт першої міжгалактичної експедиції, в складі якої було два космольоти, передавали по загальному інформбаченню у всі куточки Сонячної системи. Обидва кораблі (на борту першого з них — флагмана — перебував Май Ребров), на відміну від крейсерів УАРС, не призначалися для посадки на планети і своєю формою навіть віддалено не нагадували стрімкі обводи перших ракетних кораблів.

Аларіка і Гнат спостерігали цей старт з оглядового майданчика монітора, що плавав над Місяцем на висоті дві тисячі кілометрів.

— От і полетів Май, — сумно мовила Аларіка, коли кораблі розтанули в глибинах космосу.

— Вони повернуться. — Гнат обняв Аларіку за плечі, повернув до себе й обережно витер дві мокрі доріжки на щоках. — Повернуться через десять років. Експедиція захищена від усіх небезпек…

— Я знаю. — Аларіка мерзлякувато зіщулилась і притиснулася щокою до його долоні.

— Нічого ми там не знайшли. Рилися, як кроти, обшукали всю тридцятикілометрову шахту — і ніяких слідів. А чому ти так певен, що вони мають бути? — запитав Томах.

— А тому! Слід з’явився на установці в Австралії. Вона ж різниться від установки на Тритоні хіба що потужністю вибуху. Око не могло не застерегти нас про небезпеку експерименту на Тритоні, якщо поставило знак на Землі.

Томах подумав.

— Логічно. І що ж тепер? Обстежити весь Тритон? Око, коли б воно перебувало в Системі, від оцих наших шукань вже луснуло б зі сміху. Ти все ще грішиш на Керрі?

— А ти ні?

— Прирівняв! У мене ще отаке в голові… Все здається, що ми помиляємося в оцінці ситуації. Не знаю тільки, в який бік — кращий чи гірший. Якби Око хотіло контактувати з нами, воно давно б це зробило. Очевидно, ми в якийсь момент щось десь там зачепили в зоні його впливу чи повелися не так, з його точки зору, от воно нас попередило і зникло. А Керрі сюди тулимо, як горбатого до стіни…

— Та що ти кажеш?

— Те, що чуєш.

Обмінявшись з Томахом цими традиційними в їхніх суперечках жартівливими фразами, Богданов перейшов на серйозний тон.

— Тоді Око не лишило б сліду на установці в Австралії. Ні, воно тут, у Системі, його щось тривожить, непокоїть.

— Може, експеримент? Розрахунки вибуху перевірено, й перевірено не один раз. Сектор безпеки ВКР теж засідав двічі і не знайшов причин, через які можна було б експеримент заборонити.

— Знаю. Але мене це не заспокоїло.

— Мене теж, — зітхнув Томах.

Вони невесело глянули один на одного, збираючись іти: у відділі вже нікого не було.

— І все ж, — притримав Станіслав Микиту, — зізнайся відверто, чому ти такий певний, що саме Керрі — Око? Я довго сушив собі голову, намагаючись підвести базу під твою впевненість, одначе…

— А ти добре знаєш Керрі? — кинув йому зустрічне запитання Богданов.

— Та ніби ж.

— Він здатен дивуватися?

Томах з цікавістю глянув у вічі Микиті.

— В якому розумінні?..

— У прямому. Ти пам’ятаєш такий випадок, щоб Керрі здивувався з якогось приводу?

— Не думав про це.

— Так от, поява “дзеркал”, зникнення вантажів і всі події, пов’язані з Оком, його не здивували.

— І тільки на цій підставі ти вважаєш?..

— Не тільки. А той факт, шо на установці на Тритоні не виявлено сліду, лише підтверджує моє припущення. Свого загадкового знака він міг не залишити з двох причин: або боявся виявити себе, або тому, що великий вибух не загрожує небезпекою.

— То яка ж тоді його мета?

— Його мета — змусити сектор безпеки діяти ефективніше, пильніше “оглядатися вперед” на наслідки діяльності людства в космосі, думати не лише про людську цивілізацію, а й про середовище її існування.

На Станіславове обличчя набігла тінь.

— Але якщо справа стоїть так, ти ризикуєш зникнути, як і твій брат. Своєю поінформованістю ти стаєш небезпечним для Ока. І воно не зупиниться на попередженні, а просто ліквідує тебе як свідка.

Микита усміхнувся.

— Навряд чи це трапиться, однак я буду обережним. До того ж якщо Око розумне, а воно розумне, це поза всяким сумнівом, то, досягнувши мети, не стане розшифровуватися до кінця.

— Ти в цьому переконаний?

— Цілком.

Гнат по відео перевірив пости, розставлені навколо ТФ-установки в радіусі двадцяти кілометрів, доповів Томаху про готовність усіх підконтрольних служб і залишився стояти на відкритій галереї, що з’єднувала броньовані конуси спостережних пунктів.

Звідси до розтруба ТФ-установки, налаштованої здійснити вибух, було близько двадцяти кілометрів по прямій. Довкіл неї ледве не суцільною стіною розташувалися поглиначі ударної хвилі, захисні башти та інші машини, начинені автоматикою і молектронікою, готові втрутитися в хід подій при перших же ознаках небезпеки для людей за межами зони.

Накрапав дрібний холодний дощик. Гнат розчаровано похитав головою і глянув на годинник: до пуску лишалося всього двадцять хвилин. Він повільно рушив до люка спостережного пункту.

1 ... 58 59 60 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Простір неспокою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Простір неспокою"