Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Варіант №1. На альпійській верховині 📚 - Українською

Читати книгу - "Варіант №1. На альпійській верховині"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варіант №1. На альпійській верховині" автора Борис Крумов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 86
Перейти на сторінку:
їх, але забракло сил навіть поворухнутись. Відчув, що мені відібрало сміливість виголосити ті слова, які в таких випадках мусив би виголосити політичний коментатор радіостанції «Вільна Європа» Анастас Тодоринов.

— Ти, Hace, став покидьком. Не приховую, мені шкода тебе, а найбільше твого батька й тітку Стефану.

Голос її тремтів не од ненависті, а від болю, і це було добре, бо дуже не хотілось, щоб саме Лена дала мені ляпаса. Хай вдома мене називають зрадником, іншого нема чого й чекати. Прокльони земляків тільки зміцнюють мої позиції серед співробітників радіостанції «Вільна Європа».

Усе це я добре знаю, але зовсім інша річ, коли тебе лають просто в очі. А ще неприємніше чути голос Лени, що бринить від болю, а не від гніву й ненависті.

Я відчував, що мені бракує повітря, але не наважився розстебнути ґудзика на комірі сорочки, навіть не здобувся запалити сигарету. Мені було важко стояти отак на одному місці, треба було б запросити їх кудись, почастувати і вже тоді повернутися до своєї ролі людини з бюро полковника Кларка.

Так, саме це слід було б учинити, але я не мав сили навіть поворухнутись. Видно, я не встиг натягти на себе необхідну захисну машкару. Або ж, не знати від чого, вона просто розповзлася по швах.

А Лена з тим же болем повторювала:

— Шкода мені твоєї матері, яка передчасно постаріла після твоєї втечі, а тебе — тебе усі зреклися…

Мало не перебив її: люба Ленко, з твого голосу і твоєї поведінки видно, що ти зовсім не зреклась мене, як говориш. А в іншому — вірю, і взагалі тобі вірю, бо ми обоє належимо до роду Райка Моряка, тільки-от я мушу бути насторожі, тим більше в оці дні, коли пістолет уже впирається мені в спину. Де гарантії, що хтось поблизу не фотографує і не записує нас і що троє твоїх приятелів думають так само, як і ти? У цих справах ти недосвідчена, а в мене від них уже скроні посивіли.

Відчув, що всміхаюся, до того ж усмішкою Наска Авантюри з Брегового, а не Наска Тодоринова з кореспондентського бюро. Усвідомив, що сперечаюся з тим Наском Авантюрою, якому завжди кортить утрутитись в якусь бійку, ступити на лезо бритви, і це були уривчасті репліки між одним і другим, дзвінкі, наче ляпаси, і, здається, перемагав отой гімназист, молодший, життєрадісніший і непокірніший.

— Циганко, може, присядемо десь та поговоримо, як годиться?

Намірився узяти її під руку.

І нетактовно, і нерозумно! Коли хтось із молоді склав собі уявлення про людей нашого фаху як про роботів, хай дарують. І янголи, і дияволи існують на небесах, а на землі живуть люди.

Губи Лени здригнулися, очі примружились. Може, і вона обмінялась кількома репліками з дикункою з гімназії і, певно, швидко упоралася з тією Леною, яку знав, бо й погляд, і примружені очі були мені незнайомі.

— Ні, пане Тодоринов, ми не сядемо за один стіл з тобою.

Цей тон допоміг мені опанувати себе. І на краще. Бо інакше важко було б передбачити всі наслідки. Тепер мій голос звучав твердо й різко:

— Коли ласка, перекажіть моєму батьку й матері, що в мене все гаразд. Прошу нікому не передавати привітів, тільки їм.

Але я не зміг закінчити тим холодним і чужим голосом і додав:

— Мамі скажіть, що я все такий же, її Наско. А для тебе, Лено, я завжди Наско Авантюра.

І пішов не попрощавшись. Не міг більше залишатися з ними. І без того не дотримав вказівок ні уявних, ні справжніх моїх начальників.

Я йшов дедалі швидше, неначе боячись, щоб мене не наздогнали переслідувачі, хоча їх уже нічого було боятися. Вони навряд чи надумали мене переслідувати. Я зауважив це ще тоді, коли вимовляв свою останню репліку.

Крокував і з кожним ударом підборів по думки повторював: «Доки? Доки?!.»

Дійшов до свого будинку. Не став чекати ліфта, а рушив пішки — ніколи так не бігав сходами. Увірвався в свою квартиру и, не вмикаючи світла, впав на ліжко. Вхопив у зуби край подушки і в ній заглушив свій дикий крик.

Коли лихоманка припинилась, я продовжував лежати непорушно. Хотілося випити чогось, але забракло сил. Видно, нерви вже не витримують напруження подвійного життя. Воно ж триває не рік і не два. І доки ж триватиме? Хіба ж і мені не потрібно побачитись із своїми земляками й сказати їм: «Люди добрі, я той самий Наско, якого ви знаєте. Я свій, я ваш, яким був і в шкільні, і в студентські роки!»? І припасти до материнських грудей, відчути пестливий дотик її руки, почути її уривчастий від невимовної ніжності голос:

— Я знала… я знала, що мій Наско…

Доки, доки це триватиме? Чи витримають мої нерви, чи вистачить мені сил?!

Відчув, що знову сходжу з рейок, і, щоб підбадьорити себе, узявся повторювати: «Нум, друже, не розкисай. Ти ж уже не Наско Авантюра!»

Увійшов у ванну кімнату, щоб випити таблетку від головного болю, і мимохідь побачив у люстрі своє обличчя. Ліпше було б його не бачити! Давно воно не було таким опухлим, ніколи не було таким постарілим, у слідах від сліз. Довго вмивався холодною водою…Зупинившись посеред кімнати, я намагався вирішити, звідки й з чого починати. Згадав, що ще не вечеряв.

Мені закортіло забитись у якийсь бар біля вокзалу й просидіти там аж до світання. Хоча це навряд чи найрозумніша ідея. Здається, знову озивається Наско Авантюра, і саме час його затиснути так, щоб він ніколи більше не траплявся мені на очі.

Наскільки легко все вирішилося б, будь я героєм деяких пригодницьких книжок чи кінофільмів, для котрого ніколи не існує вагань чи сумнівів, а ключі від

1 ... 58 59 60 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варіант №1. На альпійській верховині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варіант №1. На альпійській верховині"