Читати книгу - "Сміливий чунг"

Та великі чунги й гадки не мали піти з лісу і залишились жити в ньому. Таким чином, обидві породи чунгів часто почали зустрічатися. Ніхто з випростаних чунгів не зважувався зачіпати великих чунгів, та й великі чунги ніколи не нападали на них. Якщо ж їм траплялося зустрітися десь у лісі, вони тільки пересторожливо ричали і спокійно йшли собі далі. «Ми такі ж чунги, як і ви, — наче казали вони цим ричанням, — тому й не нападаємо. Та коли ви спробуєте на нас напасти, то дуже нас розгніваєте і ми пороздираємо вас».

Міцні щелепи й товсті передні кінцівки великих чунгів свідчили про те, що вони й справді можуть досить швидко й легко роздерти будь-якого з випростаних. Тому випростані чунги мовчки погодились з тим, що їм треба співіснувати, і поступово перестали їх боятися.

Великі чунги були дуже ненаситними, і кожен з них з’їдав стільки, скільки вистачило б для невеликої групи випростаних чунгів. Випростані чунги бачили, як великі за один раз поїдали багато плодів, коріння, пагінців, молочних стебел та молодих солодких гілочок на кущах, і бурчали з досади й гніву. Вони боялися, що ці ненажери поїдять усі плоди в лісі, а ліс же і плоди в ньому належать тільки їм, випростаним чунгам. Інколи вони аж скаженіли від злості, бачачи, як великий чунг обриває плоди на низькому дереві і своїм пересторожливим риком відганяє їх від себе.

І все-таки для випростаних чунгів це ще було не найгірше, бо ліс був великий і плодів у ньому й тварин було дуже багато. Та великі чунги незабаром почали викрадати в них маленьких чунгів, і вперше це сталося так.

Якось одна молода пома сиділа між густими кущами о-ра й годувала свого первістка — маленького чунга. За кілька кроків від неї її чунг, ще один чунг і пома розбивали камінням кістяну шкаралупу незвичайно великої та-ма. Усі троє так захопилися цим, що зовсім не дивилися на кущі, де сиділа пома. Та й сама пома була спокійною і безпечною, бо давно вже ні мо-ка, ні грау не з’являлися в цих місцях. Пома щось мурмотіла, облизувала маленькому чунгові шийку й ніжно дивилася на нього. А тимчасом одна велика пома з незвичайних чунгів, причаївшись в густому листі на невисокім дереві, не зводила очей з матері й дитини. Вона теж була матір’ю, але в боротьбі з грау втратила свою дитину. І тепер, коли вона побачила, як щаслива мати годує й пестить своє дитя, могутній материнський інстинкт підштовхнув її на злочин. Метнувши навколо бистрий погляд і помітивши оддалік від молодої поми трьох дорослих чунгів, вона тихенько злізла з дерева й обережно почала підкрадатися поміж кущами, легенько розсуваючи віти.

Почувши позад себе легенький шелест, молода пома здригнулася й швидко озирнулась, та було вже пізно. Злодійка нахилилась до неї, швидко схопила маленького чунга, відірвала його від материної груді й зникла в кущах. Це сталося так швидко й так несподівано, що мати не встигла захистити свою дитину і схопилася вже тоді, коли велика пома втекла.

З розпачливим ревом пома метнулася в кущі, наздогнала злодійку й накинулась на неї. Але боротьба була короткою. Велика пома заричала, схопила пому вільною передньою кінцівкою, підняла вгору й шпурнула далеко від себе. Пома впала напівмертва, з переламаною ключицею й розідраним плечем.

Одчайдушний крик матері почули чунги, які були поблизу. Вони покинули та-ма й мерщій підбігли до неї.

— У-а-кха! У-а-кха! — закричали вони всі разом, гадаючи, що на молоду пому напав хижак.

Пома лежала непритомна, поранена, і чунги побачили, як велетенська постать злодійки майнула поміж густими кущами. Маленький чунг тоненько, безпорадно пищав.

Збагнувши все, що сталося, сполохані й приголомшені чунги заревли ще дужче:

— У-а-кха! У-а-кха!

На цей заклик про допомогу до них прибігло багато чунгів. Примчали Сміливий та Голобедрий, і всі гуртом кинулись навздогін за злодійкою. Але тієї вже й сліду не було, не чути було й писку маленького чунга.

Так небезпечні пришельці викрали маленького чунга. Опритомніла мати жалібно завила; її жалібне виття ще багато днів і ночей лунало в лісі.

Після викрадення маленького чунга випростані чунги спочатку розгубилися. Налякані силою великих чунгів, вони не насмілювалися вступати з ними у боротьбу. Так минуло багато часу, і більшість чунгів почала вже забувати про цю подію. Щоправда, після того вже ні одна сім’я з малими чунгами не наважувалася віддалятись від групи.

Та ось великі чунги викрали ще двох маленьких, а одна пома-мати, яка кинулась рятувати свою дитину, була вбита, і тоді випростані чунги серйозно занепокоїлися.

Охоплені несамовитою люттю й гнівом, вони почали збиратись усі разом: треба було покарати крадіїв маленьких чунгів, треба було вигнати їх з лісу! Інакше випростані чунги залишаться без нащадків і згодом зовсім зникнуть…

Стурбований долею двох маленьких чунгів, яких народила Брунатна пома, Сміливий почав бити себе кулаками в груди й войовничо вигукувати:

— У-а-кха! У-а-кха!

— У-а-кха! У-а-кха! — заревіли, так само б’ючи себе кулаками в груди, дорослі чунги-самці.

Потім Сміливий видерся на високе дерево, а на інше високе дерево виліз Голобедрий, і звідти обидва голосно й протяжно закричали:

— У-а-кха-кха-а! У-а-кха-кха-а!..

Чунг за чунгом, група за групою відгукнулись на це ревіння, і скоро по всьому лісу зазвучали їх протяжні, моз луна, повторювані, тривожні крики.

— У-а-кха-кха-а! У-а-кха-кха-а! — чулося звідусіль, і чунги почали збиратися в одному місці.

Кожен з них тримав у руках товсту ломаку або гострий камінь і повторював разом з іншими:

— У-а-кха! У-а-кха! У-а-кха!..

Тоді Сміливий чунг вийшов наперед і замахав своєю ломакою так, ніби простромляв нею якогось звіра. Потім він зіщулився, широко роззявив рота й почав ніби