Читати книгу - "Феномен Фенікса"

інших країн — бодай і крилатий та вогнедишний, загалом злий-презлий дух — ніщо! Так, дитяча забавка на сон грядущий, страшилочка, казочка у порівнянні з тим драконом, якого створюють вчені. Як і різні там слов’янські змії-гориничі, вогнедишні тварі, різні перевертні й песиголовці, що буцімто пожирають людей, різні сатанаїли тощо. У порівнянні все з тими чудиськами, що їх вигодовують вчені на наше всезагальне лихо. А втім, не можна знищити людство, а самому вціліти і потім розкошувати на руйновищах, ні і ні. Йдеться про знищення людства, якщо не буде приборкане воднево-плазмове страховисько — його творці знищать разом з людством і самих себе. Як згорять у пекельному полум’ї всесвітньої війни і ті божевільні маніяки при владі, яким своїм розумом, винахідливістю і талантом служать учені. В когось з американських фантастів є оповідання «Абсолютна зброя». Коли її створили (а створити таку зброю вже можна в принципі хоч і сьогодні, принаймні, в близькому майбутньому), вона знищила й тих, хто забаг нею згубити своїх противників. Вона — АБСОЛЮТНА ЗБРОЯ. Вона вигубить усіх під одну косу — і правих, і винуватих, святих і грішних, перетворивши Землю на новітню Венеру чи Марс. Чи й на закрижанілий Плутон у пітьмі вічного космічного холоду.

І це людству, як кажуть, світить.

Уже світить. Маючи таких талановитих фізиків, чому б і не погубити людство, а з ним і планету Земля? І ні для кого тоді буде видавати збірники на кшталт «100 великих учених», куди потрапили такі видатні фізики.

Мчить планета, мов кулька жонглера, По орбіті в космічній імлі. Марс по цей бік, по той бік — Венера, Два найбільші сусіди Землі. Причаїлися бомби у схові, Спрагло зерна жадає рілля… Бог війни і богиня любові, А між ними — планета Земля.

Г. Гарченко.

Так і живемо в очікуванні: хто ж переможе на Землі: бог війни чи богиня любові?

ДЕВ’ЯТЬ ТІНЕЙ НА МОСТУ АЙОН…

Раннім ранком 9 серпня 1945 року по мосту Айон в центрі міста, що розташувалося на південному заході острова Хонсю, йшло дев’ять чоловік.

Йшли вони собі та йшли — мостом через річку Ота, що саме в районі міського порту впадає у Внутрішнє Японське море.

Того ранку вони певно ж квапилися на службу чи до якоїсь іншої праці. Історія не зберегла про них аніяких даних — навіть їхніх імен. Просто йшли мостом Айон через річку Ота дев’ять міських мешканців, йшли кудись у своїх справах — справи, як відомо, завжди починаються вранці. Було 8 годин 14 хвилин ранку — над містом після кількаденної негоди нарешті розійшлися хмари і яскраво засяяло вранішнє сонце — як умите після недавніх дощів та буревіїв.

До того, що ось-ось станеться і навіки вразить людство планети Земля — не кажучи вже про самих мешканців міста, — залишалося всього лише якихось 15 секунд.

Це до того, як полковник Тіббетс віддасть наказ відкрити створки бомбового люка і ще 47 секунд, доки «Малюк» летітиме до землі…

Шістдесят дві секунди залишалося у них спокійного часу.

Одна хвилина і дві секунди залишалося того спекотного серпневого ранку, коли зненацька над містом полосоне вранішнє небо сліпуче-яскравий спалах — яскравіший тисячі сонць…

Так потім свідчитимуть вцілілі очевидці…

А місто звалося, а місто звалося…

Так, так — Хіросіма…

27 липня на маленький острівець Тініан, що в Маріанському архіпелазі прибув американський крейсер «Індіанаполіс». В одному з його трюмів під неймовірною охороною знаходився загадковий контейнер, що у всіх викликав цікавість.

А втім, на перший погляд контейнер, як контейнер — знімне пристосування для перевезення вантажів без упакування — здається, так словники тлумачать термін «контейнер». Суть була не в самому контейнері, а в його вмістові — у ньому знаходився урановий заряд для першої бойової атомної бомби.

Неспішно, але й не повільно, з дотриманням усіх правил безпеки до кінця місяця була повністю завершена підготовка бомби, літаків та їхніх екіпажів, і над людством (а не тільки над японцями) нависла примара атомного удару — першого в історії планети Земля.

Все було готове до задуманого страхіття, але американці чекали. У моря погоди. Кілька днів небо над Японією було щільно затягнуте хмарами в кілька ешелонів — вони й відстрочили загибель сотень тисяч на якийсь час. Хоча давно відомо: перед смертю не надишешся.

Над Японією сіялись дощі, дні були мрячливі й туманні. Лише в понеділок 6 серпня 1945 року небо над приреченою країною прояснилося, негода вгамувалася і над країною Сонця, Що Сходить, виглянуло небесне світило. Чисте і як вмите.

І — все. Близько третьої години ранку із злітної смуги Тініана здійнявся бомбардувальник Б— 29 з бортовим номером 82. За ним літаки супроводження. За штурвалом Б-29-го — командир екіпажу полковник Тіббетс.

Він був зразковим і люблячим сином своєї матері — Еноли Гей. На знак синівської любові до неньки рідненької полковник і назвав свій бомбардувальник Б-29 з бортовим номером 82 на честь своєї матері