Читати книгу - "Високий Мисливець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Помітивши, що його умови не викликали у Карліто особливого ентузіазму, мисливець додав:
— Якщо вам не підходять мої умови, не виключено, що я стану на бік робітників.
— Боже борони! Я згоден. Але з ними нема про що розмовляти. Це жорстокі люди, які можуть підстрелити вас із засідки. Вони й мені погрожували. Якщо побачите їх поблизу фазенди із зброєю в руках, не вагаючись стріляйте першим! Інакше жінки, чого доброго, залишаться без охоронця. А коли я повернуся, підемо до них разом, прикриваючи один одного вогнем. Так буде безпечніше. Будьте тільки обережний і в разі чого стріляйте. Якщо вони помітять, що я їду, то неодмінно спробують напасти.
Карліто не був боягузом. І Караї зацікавили приховані пружини всієї цієї пригоди. Добре знаючи людину — а мисливець умів прозирати в душі людей, — можна передбачити, як вона діятиме за тих чи інших умов. Якщо ж людина діє інакше, — значить її спонукають до цього або обставини, які вона приховала, або нещирість.
Мисливець кивнув на прощання Карліто головою і попрямував до свого човна. Розчистивши серед кущів галявинку, поставив намет, розклав багаття і почав готувати їжу. Обідній час уже минув, і Караї знав, що у фазенді йому не дадуть їсти.
Саме в ту мить, коли він сипав напівзварену квасолю й рис у окріп, за спиною в нього хтось плеснув у долоні. На галявині стояла стара негритянка.
— Da licenca? Сеньйора Луїза кличе пана обідати.
— Мулатко, — звернувся до неї мисливець, хоч вона була чорна як ніч, і завважив на обличчі старої радість, так їй припала до вподоби «мулатка». Він не осмілився гукнути їй «O, rubia!» — «Білявко!», щоб вона не розсердилася. — Передайте сеньйорі мою щиру подяку, я вже зварив собі обід.
— Хазяйка звеліла зарізати курку і сама насмажила млинців, як на велике свято. Вода на каву теж кипить, щоб напій був свіжий, коли ви прийдете, сеньйоре.
— З'їжте все за моє здоров'я. Вірадо [65] в мене вже готове на два дні, ще й на дорогу лишиться. Більше двох днів я тут не зостанусь. І вода для кави в мене теж уже співає — ось-ось закипить. Передай сеньйорі, щоб вона про мене не турбувалася. Хай почувається так, наче мене тут зовсім нема.
Негритянка перевальцем, мов качка, почвалала назад, і навколо запанувала тиша. Час полуденного відпочинку, який так шанують мешканці тропічних країн, ще не скінчився.
— Якраз зручно оглянути вирубану ділянку під плантацію і позирнути на тих «негідників», — промовив мисливець сам до себе. — Краще, мабуть, переговорити з ними, перш ніж чинити щось проти них. Мого приїзду вони, напевне, не завважили, бо я плив під самим берегом. Але чому Карліто спрямував човен до протилежного берега? Жадав бути далі від рушниць парагвайців чи, може, хотів, щоб лісоруби побачили його і спробували напасти на фазенду, сподіваючись, що там немає нікого, хто дав би їм відсіч?
Підозра не полишала його, і Караї міркував далі.
Частувати когось не в обідню пору — такого звичаю в Бразілії нема. Тим більше спеціально готувати святковий стіл в полуденну спеку! І зовсім не заведено кликати в покої чужого чоловіка, коли господаря нема і в домі самі жінки. Мисливець добре знав звичаї бразильської провінції, не раз гостював у фазендах; іноді минало кілька тижнів, поки випадало побачити якусь жінку — та й то здебільшого стару служницю. Хоч жінки й позирають на гостя крізь шпарини в стінах, прислухаються до розмов, але самі не показуються, їх оберігають суворіше, ніж у турецьких гаремах. Та Високого Мисливця саме за те й шанували, що він завжди поважав звичаї народу, серед якого жив.
Отже, тут щось не так. Навряд чи змусив би господиню порушити ці священні традиції навіть страх перед нападом. Тут криється якась інша, важливіша причина. Можливо, жадібність, властива всім багатим землевласникам, незалежно від того, в якій країні вони живуть.
Якби мисливець заскочив бунтівних робітників під час їх підготовки до нападу на фазенду, він неодмінно вступив би з ними в сутичку і напевне застрелив кількох з своєї скорострільної зброї. Тоді поміщикові довелося б платити за роботу менше — мертвим не платять і злочинцям теж платити не обов'язково. А коли б при цьому забили самого мисливця, тоді взагалі не треба було дбати ні про справедливий розрахунок з лісорубами, ні про плату готівкою. В такому разі розчистка ділянки обійшлася б задурно. А за це можна було приготувати і святковий обід.
Саме це і могло стати причиною такого демонстративного від'їзду Карліто. Якби він зник потайки, нічого не трапилося б аж до його повернення. За дітей і дружину він, мабуть, не боявся. Адже його Луїза була дочка португальця Браги! Вона напевне добре стріляла і могла захистити себе, бо недаремне виросла на самому кордоні з дикими землями.
Караї спробував глянути на цей план очима поміщика, і йому здалося, що ця версія цілком вірогідна. Проте мисливець зовсім не мав бажання грати наперед визначену йому іншими роль. Він застромив за пояс свій маузер, натягнув на праву руку мбореві [66] і пішов, обережно скрадаючись, через зарості. Дерева збігали до річки вузькою смужкою, але вище по схилу лісок розширювався. Там, ближче до фазенди, виднілася свіжовирубана ділянка — мисливець помітив її одразу ж, ще коли приїхав, — мабуть, там він побачить і робітників.
Коли Караї обережно наблизився до галявини, його здивувало, яка вона велика. Видно, ці хлопці добряче попрацювали, і Карліто повинен заплатити їм чималі гроші. Робочі руки у цих краях коштують недешево, проте робітникам рідко коли щастить одержати за свою працю сповна. Тут ніде відстоювати свої права. Карліто справляв враження жвавого, веселого й розважливого молодика, проте серед людей ходили недобрі чутки про його торговельні оборудки. І хоч здавалося, що йому, який має кілька тисяч голів худоби й чудові пасовиська, ні до чого наживатись за рахунок інших, хтозна, що крилося в його душі, адже він був багатим землевласником.
Робітники вже прокинулися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.