Читати книгу - "Амністія для Хакера"

— Ти як?

— Я… я взагалі не сподівалася, що так може бути…

Вона міцніше притислася до його руки і запитала:

— А тобі… сподобалося?

— Знаєш, я… — Несподівано він замовк і рвучко скочив на канапі. Наталя здригнулася і підвелася на лікті.

— Що сталося? — злякано запитала вона. — Що таке?

— Нічого… — похмуро відповів він, падаючи навзнак на канапу і розпачливо зводячи очі догори. — Я просто бовдур. Кажуть, не вмієш — не берись…

— Нічого не зрозуміла… — Її обличчя, яке схилилося над ним, дійсно висловлювало нерозуміння та занепокоєння. — У чому річ?

— Він розірвався… — пробурмотів Борис. — Розумієш? Не витримав лихої долі…

— О Боже… — полегшено зітхнула вона. — Я вже не знати що подумала. Хіба можна так лякати? Теж мені, трагедія, — і засміялася. — Ти ж сам казав, що він копійки коштує. А в тебе грошей кури не клюють… До того ж навіть я знаю, що вдруге він однаково непридатний.

— Ти що, знущаєшся? — Борис повернувся до неї, обурений недоречними жартами. — Ти що, не розумієш, що після такого бувають наслідки? Ти що, дитина?

— Ні, не дитина, давно вже. — Наталя несподівано спохмурніла. — Не переживай. Можна було взагалі не вдягати. Зараз для мене абсолютно безпечно.

Тиша, що настала, була гнітючою для обох.

— Я ж хвилююся за тебе… — спробував пояснити він.

— Ну, звичайно… За мене… Щоб я завтра не повісила на вас непотрібні клопоти…

— Завтра, — жорстко перебив Борис, — хлопці в камуфляжах, яких показували по ящику, можуть мене продірявити кілька разів, і вішати клопоти взагалі не буде на кого. Так що хвилююся я все-таки в першу чергу за тебе.

— Не кажи так! — попросила Наталя вже зовсім іншим тоном. — Не кажи так більше. Будь ласка! Вибач… Я дурне бовкнула…

Вона обняла його за шию, сховала обличчя під його щокою. Борис не відповів нічого, але рука її відчула, як він при цьому важко ковтнув.

Майорові здалося, що він зумів побачити оте найсуттєвіше. Те, що можна порівняти з кінцем нитки у величезній заплутаній «бороді». Не знайшовши його, неможливо розплутати клубок. Якщо його міркування відповідали дійсному станові речей, то висновок напрошувався недвозначний. Олега Маліцького вбив не Хакер, хоч і — важко заперечити — міг мати для цього відповідні мотиви. Мало того, це зробив той, хто хотів навести підозру на Хакера. Нате, мовляв, вам гільзу від «Беретти», однаково не маєте жодної. А от кулю — дзуськи. Справді, якби він залишив ще й кулю, вони знали б зараз, що «Беретта» чужа, не Хакера. Проколовся він на автографі. Або не мав здібностей тонко відчути ситуацію, або ж не володів достатньою інформацією.

Але не цей висновок Кобища вважав основним! Якщо припущення, що хтось дійсно імітував дії Хакера за допомогою такого напису та пострілу з якоїсь іншої «Беретти» з відповідним глушником, вірне, то другий висновок напрошувався украй неприємний. Відбувається витік інформації зі слідства. Той, хто намагався за допомогою таких речей звалити вину за вбивство Олега Маліцького на розшукуваного кілера, міг отримати інформацію лише від людини, задіяної у слідстві.

Кобища викурював цигарку і знову брався до роздумів. Якщо Олега Маліцького справді прибрав хтось інший, діючи «під Хакера», то цілком природно поставали ще два запитання. Перше: навіщо вбили хлопця? І друге: навіщо підставили того, хто цілком закономірно претендував відтепер на звання «героя» телеекрана? І в будь-якому разі обидва вони переконували в правдивості другої версії «університетських подій» і наявності отієї третьої сили, думка про яку промайнула в майора вперше ще у квартирі Наталії Косовської, коли він побачив двох упритул розстріляних крутих хлопців у шкірянках. Щоправда, тоді це було лише припущення, позбавлене конкретних підстав. Зараз думка вже мала достатню вагу, і ця третя сила, прийнявши в його уявленні до своїх лав покійного Великого Друзя з напарником, могла надати поясненням щодо Ромазанових скарбів та горезвісної комп’ютерної таємниці.

Він промучився до ранку. Коли почало розвиднятися, майор зрозумів, що витиснути з цієї ночі ще щось не вдасться, більше того, цілий майбутній день користь його як складової частини слідства дорівнюватиме нулю і київському підполковникові доведеться працювати самому. А висновки, зроблені ним цієї божевільної ночі, не повинні стати нічиїм надбанням. Принаймні поки що.

Від цього моменту слідство у справі Хакера розбилося на два напрямки — офіційне, яке вели органи, та його, Кобищі, особисте. Його доведеться вести постійно, напружуючись ще більше, аби не сплутати з основним. І в такі моменти він сам, як і Хакер, також буде один проти всіх.

Борис вимкнув комп’ютер і заплющив очі. Поліз рукою до кишені сумки, витяг невеличку коробочку і розкрив її. Давненько він не брав її до рук. Таблетки висипалися на долоню. Їх було зовсім мало. Жовтих та рожевих. Взяв по одній, ковтнув їх, не запиваючи. Кілька штук, що залишилися, вкинув назад до коробки і сховав.

Коли Наталя зайшла до кімнати, він уже закривав блискавку.

— Що ти там ховаєш? — Вона легенько штурхнула його коліньми.

— Вибухівку… — без усмішки відповів він.

— А… А комп’ютерні справи вже скінчив?

— В очах блимає, — пояснив Борис, підводячись.

— Я ж кажу тобі — кидай. — Наталя підійшла до нього впритул і обняла за стан. — Біс із ним…

— Краще б допомогла мені.

— Чим же я тобі допоможу? Я навіть у найпростішу гру на твоєму комп’ютері ще не вмію добре…

— До чого тут комп’ютер? — Борис сів і замислився. — Таким шляхом я нічого не досягну. З цих ідіотських дискет неможливо витягти нічого путнього. Якось би з іншого кінця спробувати… Ти б мені щось розповіла про свого