Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мері та її аеропорт 📚 - Українською

Читати книгу - "Мері та її аеропорт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мері та її аеропорт" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61
Перейти на сторінку:

Трохи посиділи в альтанці, випили вина, Герман віддав Че техпаспорт та новий талон попереджень.

— Дякую за допомогу, Че.

— Немає за що. Телефон Петра в тебе є, звертайся до нього з будь-яким питанням безпосередньо, він буде не проти.

— Ну, а взагалі, як життя?

— Взагалі нормально. Одна проблема… — Че зробив паузу.

— Рисі?

Че засміявся.

— Пам’ятаєш?! Так, рисі. Точніше, одна — колишня дружина. За інше я не переймаюсь.

Тему Ірини вони взагалі не зачіпали.

Більше Герман і Че ніколи не бачились.

Петро, як і обіцяв, звозив його в «Чайний будинок» за цирком, де й справді чай заварювали краще, ціни були нижчі, а атмосфера менш помпезною, ніж в Пасажі. Зрештою, Петро погодився владнати всі дрібниці, навіть безкоштовно, «…тому, що такі речі для друзів я роблю безкоштовно». Згодом він навіть опустив щодо Германа оте своє «друже», яке того так дратувало. Зараз Петро на своєму Lexus чекав на протилежному боці вулиці.

Герман помахав йому рукою і повернувся до приміщення РАГСу, а Петро продовжив слухати своїх улюблених «ВВ». Він ніколи не бачив ні Мері, ні її чоловіка льотчика Валентина, ні Олю, і йому було байдуже до всіх них. Але, як і завжди, він переживав за результат своєї роботи.

Герман пошукав очима Олю. Наречені тупцювали на тому ж місці. Було помітно, що Валентин нервував, зате Оля, молодець, МХАТ по ній ридає, трималась як слід: спинка рівно, задок стирчить, на обличчі — посмішка. Вона щебетала майбутньому чоловіку якісь милі люб’язності і заспокійливо гладила руку.

Герман налагодив на обличчі посмішку і підійшов до наречених.

— Валік, познайомся, це мій старший брат Герман! — Вона випустила руку льотчика і підійшла до брата. Старший свідок дістав коробку з обручками.

— Герман? Нарешті! Дуже приємно познайомитись! Так незграбно все вийшло, пробач, ми вирішили одружитись лічені дні тому, навіть з батьками не познайомилися. Не встигли. — Валентин потиснув Герману руку. Він не відчував підступності моменту. — Багато про тебе чув від Олі. А де ж дружка? — Він був дуже люб’язний.

— Яка така дружка? — Герман наче здивувався.

Старший свідок нервово сказав:

— Дружка Олі, моя напарниця. Ми ж одружуватись прийшли, чи як? Оля сказала, що ти приведеш свою дівчину, її подругу.

— Невже? — Герман підняв брови. — А я стою і дивуюся, що моя сестра робить в РАГСі?! Виявляється, одружується! Оце новина!

— Германе, закінчуй базар, скоро розпис! — Тут Валентин дістав з кишені хустинку, витер руки і… уважно подивився на Германа.

— Так, — Герман посміхнувся, — моя фотографія стояла поруч із Наполеоном. На книжковій полиці, зліва. Я був у ковбойському капелюсі. Згадав? Квіти тримай. Це тобі від Мері. Ми пішли, адью.

— Куди? То дружки не буде? — запитав свідок.

— Олю, кохана, що це все означає? — Валентин виглядав збентеженим, але подія ще не проясніла в його голові належним чином.

— Нічого не означає. Я тебе обдурювала, точніше, це ми з Германом тебе обдурювали, це був наш план, сценарій… Це метафора!

— План? Який, до біса, може бути план? Я тебе кохаю, я хочу з тобою одружитись, я…

— Хлопці, не марнуйте часу. Хочете одружуватись, то одружуйтесь, обручки у вас є! — Оля показала підборіддям на чорну коробочку, яку продовжував вертіти в руках старший свідок. Голосно, як та фурія, розсміялася і крикнула на весь хол: — Розпишіть же хлопчаків, нарешті, а то вони стісняються!

Люди почали обертатись, поруч шмигали щасливі наречені і молодята, їхні родичі, заплакані мами, серйозні батьки, веселі друзі, спалахували та клацали фотоапарати, бухкало шампанське. Герман з Олею стрімко вилетіли з РАГСу, збігли сходами і вскочили у Петрів Lexus. «Ну, ви, блін, довго!» — «Нормально, поїхали! Інакше зараз нас боляче битимуть!»

На сходи слідом вибіг Валентин, він щось кричав і махав руками, але Петро ввалив «ВВ» на всю гучність, зробив «фа-фа» і стрімко виїхав на проспект, уміло обминаючи розцяцьковані авто з ляльками на капотах.

Герман подумав, що він не знає, гарна людина цей Валентин чи погана, до цього йому немає жодного діла. Просто він одружився з його Мері — от і все.

Оля, впавши на заднє сидіння, ридала і заламувала руки, але Герман її не чув, лише бачив у дзеркальце заднього виду, як у німому кіно.

«Юра! Юра! Юра!» — волав собі Скрипка на весь салон.


Перше, що він зробив, коли повернувся з Києва, — зайшов до своєї улюбленої крамниці. На жаль, дискримінаційну об’яву зняли, і собакам, які, однак, сиділи біля дверей, чекаючи на своїх господарів, читати було нічого. Таким чином, цей магазин автоматично переставав бути улюбленим. Симпатичної чорнявої продавщиці з видатними грудьми теж не було. Герман був трохи розчарований і цим фактом, бо він хотів запросити її в кіно на останній ряд, де відомо чим займаються, а потім до себе додому, де тільки цим і займаються. Симпатична продавщиця, певне, звільнилася, так і не дочекавшись ласки Германа. Їй же гірше.

Зате в магазині був МАЙОНЕЗ ЗОРЯНИЙ ДІЄТИЧНИЙ, банки стояли в три ряди під вивіскою «Товари місцевих виробників». Посміхаючись, з етикеток дивилися на покупців космонавти в скафандрах, які тримали в руках тюбики, з яких видавлювали, треба розуміти, саме майонез «Зоряний».

Герман придбав одну баночку й уважно роздивився, які зміни до його макета внесла рекламна агенція. Майже ніяких, крім того, що з’явився текст «космічний делікатес для будь-яких земних страв», який зірочками був написаний на ілюмінаторі, начебто у відкритому космосі. Ну, можна було б і щось інше вигадати, наприклад, «нове сузір’я родини майонезів». Герман посміхнувся, поклав придбану їжу в рюкзак і вийшов із крамниці.

Герман ішов своїм

1 ... 60 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері та її аеропорт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мері та її аеропорт"