Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зробіть, будь ласка, документи на звільнення Катрін Бекер.
— Що? Але ж...
— У неї було два попередження щодо того, як вона поводилася в готелі. Сьогодні була остання крапля. Моє терпіння не витримує.
Катрін починає лити сльози, але на мене це більше діє. Я втомився від її характеру, дурного флірту та шкоди працівникам. Якби не випадок з Амелією, я б далі закривав очі на її витівки.
— Але ж, пане Філц... — скиглить дівчина.
— Годі! — кричу я. — Мені набридли твої вибрики! Сьогодні була остання крапля! Ти нормально не працюєш, фліртуєш з гостями, з працівниками, навіть, трясця, зі мною! Набридло, розумієш?! Я думав, що ти візьмешся за розум і почнеш працювати, але з кожним разом все гірше!
Катрін витирає сльози і посміхається.
— Та пішли ви всі.
Мене дивує це.
— Пані Бекер, — хмуриться пані Вернер. — Прошу не розмовляти в такому тоні.
— А то що? Я все одно вже звільнена.
Вона виходить з кабінету і гримає дверима.
— Я давно тобі казала звільнити її, — важко видихаючи повітря, каже жінка.
— Сьогодні вона накинулася на Амелію і, я не впевнений, але схоже що це вона назвала її шльондрою. Я не міг вчинити інакше.
— З нею все гаразд?
— Я не знаю...
— Йди до неї, Даніель. Не залишай Амелію зараз саму. Я впораюся з готелем.
— Я приїду, щойно впевнюся, що з нею все добре.
Жінка киває і я залишаю її кабінет. Пані Вернер насправді дуже хороша людина. Мені пощастило з менеджером. Вона в курсі майже всього, що стається в моєму житті. Іноді мені взагалі здається, що вона мені родичка.
Повертаюся до автомобілю, де сидить Амелія. Букет, який був у неї, валяється у смітнику. До біса. Я куплю їй таких сотні, якщо це хоч трошки допоможе їй почуватися краще.
— Як ти? — запитую, переплітаючи наші пальці.
— Краще, ніж я могла подумати, — вона сумно посміхається мені і я шкодую, що не приїхав раніше.
— Відвезу тебе додому.
— Не хочу додому, — бормоче дівчина. — Відвези мене до свого будинку, прошу.
Звісно, я не міг відмовити їй у цьому, тому за деякий час ми вже лежали в моєму ліжку, в теплих обіймах один одного.
— Даніель…
— Так?
— Я хотіла з тобою поговорити, щодо цього букету.
— Що з ним не так?
— Той, хто надсилав ці букети, запросив мене на вечерю сьогодні. Я думала піти, але зараз не впевнена.
— Я тобі куплю ще не один такий букет, Амеліє. Я думаю, що вечеря може відбутися і тут, в моєму будинку.
Вона припіднімається на ліктях і дивиться в мої очі.
— Це я тобі постійно надсилав букети, — посміхаюся і закладаю її неслухняне пасмо волосся за вухо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)», після закриття браузера.