Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"

982
0
10.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Парадокс часу" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 76
Перейти на сторінку:
й одразу вбити. Ми занадто няньчи­лися з цими п’явками. Цього разу негайна смерть.

Мервелл здригнувся. Він тримав туфлі, вимазані в тигровому посліді, але він швидше б надів їх, чим став би на місце цієї людини.

Артеміс лежав на спині у вантажному відсіку, роз­думуючи, чи не спав він у минулі хвилини. Суперп’явки, сплячі тигри і розсерджений квага.

Він відчував вібрацію підлоги під собою і знав, що вони кілька разів переходили звуковий бар’єр. Не­сподівано вібрація зникла, змінившись спокійним дзижчанням. Вони скидали швидкість!

Артеміс поспішив у кабіну, де Холлі втупилась поглядом у радар, неначе могла змінити те, що він показував. Джей-джей сидів у кріслі другого пілота, і здавалося, що він керує кораблем.

Артеміс показав на лемура.

— Може, це безглузде питання, але Джей-джей випадково не...

— Ні. Автопілот. І до речі, рада бачити тебе жи­вим. Завжди приємно врятувати тебе ще раз.

Артеміс доторкнувся до її плеча.

— Я знову зобов’язаний тобі життям. Не хотів би переходити від вдячності до роздратування, але чому ми скинули швидкість? Час спливає. У нас було тіль­ки три дні, пам’ятаєш? А зараз лише кілька годин.

Капітан постукала по радару.

— Хтось у штаб-квартирі помітив нас. Чийсь комп’ютер відстежив наш маршрут. Можеш щось про це сказати?

— Опал Кобой, — сказав Артеміс. — За всім цим стоїть Опал. Вона витягала рідини з тварин, щоб збільшити свої магічні здібності. Якщо вона отримає Джей-джея, вона буде непереможна.

У ельфійки не було часу дивуватися.

— Чудово. Опал Кобой. Я знала, що в усій цій справі відсутній якийсь божевільний елемент. Якщо Опал нас засікла, незабаром вона буде у нас на хвості, на чомусь більше озброєному, ніж ця розвалина.

— Екрани?

— Нічого особливого. Людські радари вона обду­рить, шаттл Народу — ні.

— І що ми можемо зробити?

— Мені треба утримати нас на авіалініях, разом з людськими машинами. Ми підемо на субзвуковій швидкості і не привертатимемо уваги. В останню мить щосили рвонемо до маєтку Фаулів. Неважливо, що тоді Опал нас побачить, адже коли вона діста­неться нас, ми вже будемо в часовому потоці.

Мульч Діггумс сунув голову в поштову скриньку.

— Нічого особливого. Тільки декілька золотих монет. Може, мені взяти їх собі? І до речі, тут гово­рили щось про Опал?

— Не хвилюйся про це. Все під контролем.

Мульч гмикнув.

— Як усе було під контролем у Ратдаунському парку, і потім, на шкіряному базарі?

— Ти не бачив нас у нашому кращому прояві, — визнав Артеміс. — Але прийде час, і ти поважатимеш капітана і мене.

Мульч сумнівався в цьому.

— Мені краще піти і пошукати слово «повага» у своєму словнику, оскільки, мабуть, у моєму розу­мінні воно означає дещо інше, ніж у твоєму, чи не так, Джей-джею?

Лемур ляснув у свої лапки і зайшовся сміхом.

— Схоже, ти знайшов собі брата за розумом, Мульче! — сказала ельфійка, повертаючись до інст­рументів. — Шкода, що він не дівчинка, а то ти міг би на ній одружитися.

Мульч зобразив шок.

— Романтика — явно не твій фах. Як огидно! Який же збоченець хоча б поцілує того, хто навіть не належить до його виду?

Артеміс потер свої скроні, що несподівано за­пульсували.

«До Тіпперарі шлях неблизький, — думав він. А звідти до Дубліна — як рукою кинути».

— Шаттл? — сказала Опал. — Шаттл Народу?

Шаттл самої Кобой летів на висоті тридцяти миль, на межі з космосом. Світло зір грало на корпусі її ма­тово-чорного шаттлу, а земля лежала внизу, вкрита хмарами.

— Так показують сенсори, — сказав Мервелл. — Стара гірничопрохідницька модель. Не особливо за­хищена і повністю позбавлена озброєння. Ми могли упіймати їх.

— Могли? — сказала Опал, витягаючи щиколот­ку, щоб помилуватися на свої нові червоні туфлі. — Чому «могли»?

— Ну, вони були у нас на гачку деякий час, а по­тім перейшли на субзвукову швидкість. Я здогаду­юся, що їхній пілот полетить по людських авіалініях, поки вони не відчують себе у безпеці.

Опал диявольськи посміхнулася. Вона обожню­вала змагання.

— О’кей, давайте використаємо наші переваги. У нас є швидкість і зброя. Все, що нам треба, — по­летіти в потрібному напрямку.

— Що за схожість ідей, — посміхнувся Дискант.

Опал поморщилася.

— Будь ласка, Дисканте, використовуй короткі слова. Не примушуй мене перетворити тебе на купку попелу.

Це була порожня загроза, оскільки після сутички під штаб-квартирою у неї не залишилося на це до­статньої кількості магії. Вона як і раніше володіла початковою магією — гіпноз, левітація та інше, але перш ніж знову творити блискавки, їй доведеться гарненько поспати. Проте братам Брілл необов’яз­ково було про це знати.

— У мене є ідея. Я запустила записи розмов через розпізнавач голосу і запустила відповідність по сві­тових регіонах. Ким би хто не був, він живе в цен­тральній Ірландії. Ймовірно в Дубліні. Я хочу, щоб ми спустилися так швидко, наскільки це можливо, Дисканте, і коли шаттл спуститься з авіаліній... — Вона стиснула в кулаці уявну комашку, видавлюючи з її тіла кров. — Ми чекатимемо.

— Неймовірно, — сказав Дискант.

Маєток Фаулів

Сонце вже зійшло і знову сідало, тоді як Холлі вела тремтячий шаттл через обгородження маєтка Фаулів.

— У нас скоро закінчиться час, а цей шматок сміт­тя скоро розвалиться, — сказала вона Артемісу. Хол­лі поклала руку на серце. — Я відчуваю іскру Номера Один, умираючу всередині, але у нас ще є час.

Артеміс кивнув. Вид маєтка якимсь чином змусив його сприймати стан матері ще гірше.

«Мені потрібно додому».

— Чудово, Холлі. Ти це зробила. Посади нас на задньому дворі. Ми зможемо увійти до маєтка через двері на кухні.

Ельфійка натиснула якісь кнопки.

— Позаду й навкруги. Знайшла два і третій захо­ваний. Датчики руху, якщо не помиляюся. Один керується дистанційно, інші на самозабезпеченні. Вимкнути керований датчик?

— Так, Холлі, вимкни, будь ласка, тривогу. Удома хто-небудь є?

Капітан перевірила термодатчик.

— Одне тепле тіло. Верхній поверх.

Артеміс полегшено зітхнув.

— Добре. Тільки мама. Вона напевно приймає снодійне. Молодший я тюки не міг повернутися.

Холлі посадила шаттл так м’яко, як могла, але пе­редачі були зламані, а амортизатори — порожні.

У стабілізаторах були вибоїни, і гіроскоп обертався як флюгер. Шаттл, що приземлявся, оголив ряд бу­лижників, які розлетілися в сторони, як шматки зем­лі під плугом.

Артеміс узяв Джей-джея на руки.

— Чи готовий ти до нових подорожей, хлопчику?

Круглі очі лемура були

1 ... 58 59 60 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"