Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варта у Грі" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60
Перейти на сторінку:
плечима Златан. — Чи вже забула, як Морт вирішив проломити тобі череп?

— Якби я знала, що за мною ходить твоя тінь, все було б куди простіше.

— Але не так цікаво, згода? — хмикнув маг.

— Але як тобі вдавалось не лише перевтілювати тінь у Евереста, а й підтримувати її так довго? — здивувалась дівчина. — Середньостатистичний двійник години дві витримає. А поруч із власником взагалі здиміє.

— Скажу так: це було виснажливо. Тому ми з «Еверестом» і намагалися не зустрічатись. Але я спер круте підсилення з головного штабу Конгломерату напередодні приїзду сюди. Воно й стало в нагоді.

Варта закотила очі.

— Краще б ти спер список жертв...

Двері скрипнули.

— Перепрошую, що перебиваю. Можна увійти?

— Овва! — очі Варти розширилися. — Палатою не помилився?

Еверест рішуче виставив наперед себе букет білих лілій, ніби щит, і зайшов усередину.

— Ні. Вітаю з одужанням, Тарновецька.

— Дякую, — хмикнула дівчина. — Як кав’ярня?

— Добре. Власне, тому і прийшов. Я вирішив, що треба передати це тобі напряму: Пані Цербер звільнилася.

— Чудова новина, — усміхнулася Варта. — Сам як?

— Чудово, — кивнув алхімік.

Залягла незручна тиша.

— У версії твоєї тіні він був більш балакучим, — похитала головою Варта, зиркаючи на чеха.

— У версії моєї тіні в нього взагалі було куди більше бенефітів, — набундючився Златан, проте тут же схопився зі стільця. — Я покину вас. Ненадовго.

— Огидний тип, якщо тебе цікавить моя точка зору, — Еверест провів його настороженим поглядом.

— Як і всі темні, з вашої точки зору, — кинула Варта знущально.

— Це не так, — Еверест заперечно похитав головою. — Мілен розповів мені, що ти його врятувала, — додав світляк. — І ще ти врятувала Анну. Чому?

— Бо я бачила смерть. І мені не сподобалося, — Варта пригадала про те, що сталося із Софікодою. Тоді рану Дикорослої. І власне відчуття безпорадності. — А ще тому, що я — напівлегендарна Вартова. Мабуть, це автоматично передбачає трохи більше прихильності до світляків.

— Ага, — Еверест відповів їй зніченою усмішкою.— Ми гарно спрацювали тоді... на останній мітці. Я й не підозрював, що голова мав такі плани.

— Ніхто не підозрював. Дякую за допомогу, — щиро відказала чаклунка.

Після обміну новинами Еверест пообіцяв зайти ще. Його лілії довго не в’янули.

Потім приходила Дикоросла з Ружичкою і Ромою. Анна з Міленом. Тайфун. Аллі й Максиміліан. Мельхіор, темні алхіміки, світлі цілителі, відьми... Навіть кілька людей-співробітників.

І батьки, звичайно. Варті було дивно думати, що вони — її дво- чи троюрідні пра-пра-племінники. Вона вирішила, що одного дня розпитає їх про Станіслава і Амалію Тарновецьких. А можливо, навіть поїде до тіток із Кракова. Але це буде згодом...

Найчастіше заходив Златан. Розповідав про скандали в суді та трансформації в Конгломераті, який добряче струсонуло після відставки керівника.

— Мені тут, до речі, офіційно запропонували позицію чеського судді, — повідомив він за день до того, як Варту обіцяли виписати з лікарні.

— Ого! — вона сплеснула в долоні. — Це ж... круто, так? У тебе буде купа бабла, їздитимеш по всьому світу, заборонену магію вивчатимеш...

— Та так, — маг розтріпав кучері. — Сказали, що я гарно підходжу на цю позицію. Бо теоретично маю сили Вартового — ну, із цим ще працювати й працювати. Але ще я стільки років допомагав дідові. Отож, вже знаю все і всіх. Та і в Конгломераті проти мене ніхто нічого особливо не має — аж дивно!

— Дивно, — погодилась Варта, — враховуючи, що з твоїм сарказмом можна за дві хвилини втоптати в болото будь-якого співрозмовника.

— Ну, із суддями я так не розмовляю.

— Ну, тоді я тебе вітаю, — чаклунка кивнула поважно, хоч щось кольнуло її всередині.

— Не варто, — Златан почухав кінчик носа, потягнувся, різко схопився зі стільця і підійшов до вікна, наче йому геть не сиділося на місці. А тоді повернувся до Варти, — бо я відмовився.

— На біса? — визвірилась вона. — Позицію судді пропонують у кращому випадку раз у житті!

— Знаю.

— Та й тобі підійде. Ти вмієш справляти враження пафосного всезнаючого виродка.

— Знаю.

— То чого ти тут сидиш, ніби мого дозволу не вистачає? — Варта відчула раптом, що він її дратує. Не просто дратує, а бісить так, що бачити його несила. Вона хотіла встати з ліжка й виштовхати мага за двері, але він прибив її до місця поглядом і майже ображеним тоном відказав:

— Та годі в дитсадок бавитися, справді.

— Це якраз не забавки. Пішов наздоганяти свою унікальну можливість! — дівчина відвернулась і вказала у бік дверей.

Але Златан натомість сів на підвіконня й подивився на свої руки.

— Моя унікальна можливість тут, Варто... Почнімо з того, що у Львові я отримав змогу жити далі. І... і на радощах ми з Міреком так захопилися гулянкою, що я цілковито забув, що відбувалося потім. Але в результаті купив сувенірну чашку, вишиванку й квитки до Праги. Боюся, тобі доведеться скласти мені компанію.

— Я схожа на вазон, який можна взяти і кудись повезти?

— Твоя мати в захопленні від цієї ідеї. Твій батько менше, але ми це ще обговоримо. Тим більше в Празькому Клементінумі є важливі архівні дані про Вартових. Думаю, нам доведеться проводити трохи більше часу разом, щоби їх вивчати. Ти ж розумієш, що ця сила важлива не лише в часі Гри? На наступних зборах Конгломерату відбудеться наша посвята. Якщо ти ще хочеш у це влізати, звичайно... О, а ще я трохи дослідив архів і знайшов твій дім... твій рідний дім. У Кракові. Пше-пше, Аґато?

— Та йди ти зі своїм «пше-пше», — Варта спохмурніла ще сильніше.

— Я очікував від тебе більше ентузіазму... Після того як ти так відчайдушно рятувала мене, — темні очі дивились на неї з неприхованою іронією.

Варта позіхнула.

— Ти теж мене рятував безліч разів і при цьому планував вбити наприкінці.

— Я вже казав тобі, що доволі швидко передумав. Тому волію залишити цей епізод у минулому. Адже ти тоді все ж мені повірила, а не славнозвісному чеському судді.

Варта зітхнула.

— Та не дуже я тобі повірила. Просто навалилось стільки всього, що мені хотілося виплутатись. Я подумала, що у тебе взагалі-то

1 ... 59 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"