Читати книгу - "Сердечна терапія"

— Так, казала, знайомитися. Святвечір — непогана нагода, — всміхнулася Яна.

— То ми щойно повернулися. Я тобі на хвилинку, бо не знаю, як я це й пережила...

— Господи, та що трапилося, не тягни вже!

— Яно... Його батьки... Його мати — це... Це Антоніна!

— Хто?!

— Антоніна! Пані професорова... Ну, як ти не розумієш?!

— Нічого собі, — миттю прокинулася і склала в голові докупи всю відому інформацію Яна.

— Ото ж!

— І що вона, як? Навіть не уявляю собі...

— Як тобі сказати... Після учорашньої протекції в салоні пані Кіри у нас були вже такі доброзичливі стосунки, ну як у Попелюшки з дорогою хрещеною, а тут таке... Звісно, яка я невістка її синові... Але, віриш, у нас з Вадимом усе так... так... по-справжньому...

— Вірю. Ти ніби виправдовуєшся, облиш! Але невже Антоніна влаштувала скандал?

— Та ні, стрималася. Щоправда, спочатку її від несподіванки понесло. Та вона дуже швидко метикує і, мабуть, подумала, що я забагато знаю, а це їй невигідно.

— Ха! Один-нуль! — хмикнула Яна.

— Та вже не знаю, з яким рахунком ми розпрощалися, але без бійки, — і собі посміхнулася Олександра. — А професор, до речі, мені сподобався, славний, хоч і Соню собі завів.

— Немає ніякої Соні, — промовила Яна і зітхнула.

— Як немає?! Але ж Антоніна... Їхнє листування...

— Немає. Він її вигадав.

— Нічого собі! А ти звідки знаєш? — майже прошепотіла Олександра.

— Вирахувала. І моя гіпотеза підтвердилася.

— Нічого собі... Отже... Недарма пан Ігор мені сподобався, — всміхнулася Олександра.

— Мені теж, — відповіла із сумною усмішкою Яна.

— Ого... — в черговий раз за сьогодні здивувалася Олександра, але рипнули двері ванної і Вадим рушив до вітальні. — Все, не можу більше говорити, добраніч, із Різдвом тебе, обіймаю!

— Добраніч! Світ затісний... Обіймаю! — відповіла Яна і вимкнула мобільний.

Сон зник. Яна час від часу позирала на блакитні цифри на електронному будильнику, хвилини спливали, а сон не повертався. Натомість у її свідомості склалась яскрава об’ємна картинка з життя родини Соломатіних, і до їхнього різдвяного застілля додалася ще й Шурочка, яка мусила балансувати цього вечора між відчуттям власної недоречності за цим столом і почуттям до сина Антоніни. Так, можна було поспівчувати бідній жінці... Та й Антоніні так само: уявити лишень, який смерч думок пронісся головою, коли вона несподівано побачила під руку із єдиним сином жінку, котра одного вечора випадково підслухала її сповідь...

Що тут скажеш, свято пройшло на славу! Як-то ще чоловіки все це сприйняли? Що, цікаво, завтра розкаже про нову невістку пан професор?

Зрештою думки втомили Яну, закружляли її, мов хурделиця чи пелюстки з квітучих дерев, які злітають від пориву вітру, заколисали і понесли у мрії та спогади, які уві сні сплітаються так, що й не відрізнити, що направду було, про що мріялося, а що просто наснилося.

48

Різдвяний ранок був тихим і світлим від снігу, що випав уночі, хоча сонце ще не з’явилося. Вадим підвіз Олександру на роботу, радіючи, що за тиждень її базарна історія завершиться назавжди. Він їхав ранковим містом у лікарню й усміхався, усвідомлюючи, що, на диво, не докладаючи ніяких зусиль, раптом знайшов тут СВОЮ жінку, жінку, з якою йому було добре і вдень, і вночі. І хотілося, щоб так залишалося завжди. Все ж таки славно влаштовано все у світі! Якось неймовірно перетинаються людські шляхи, ніби хтось там угорі виплітає з доль дивні візерунки на свій розсуд. Когось Він приводить у твоє життя, когось із нього забирає... Розчинилася десь у нічних клубах Анжела, з’явилася Олександра, яка, виявляється, була знайома з його матір’ю. І навіть нову роботу для Шурочки підшукала мама — ото вже дивина! Щоправда, вчора ввечері вона не виглядала надто задоволеною, та й можна зрозуміти її здивування... Звісно, натякаючи йому про гіпотетичних онуків, мати навряд чи мала на увазі прийомних дітей. З цим уже вона мусить якось змиритися. Звикне. Вона ще не бачила Стасі. Та їй точно сподобається! А хоч би й ні — не матері робити вибір, не їй далі з цим вибором жити... От батько молодчина, так невимушено поводився, підтримував бесіду, сподобався Шурочці. Та й мати, здається, потім все ж таки розслабилася, певне, її перша реакція була від несподіванки...

Так розмірковував Вадим, женучи машину майже порожніми ранковими вулицями вихідного дня. На нього чекали маленькі пацієнти, які виростуть і не згадають його, а от батьки ніколи не забудуть пережиті тут хвилювання. Вадим вловив себе на думці, що він дійсно щаслива людина — з радістю мчить на роботу і так само радісно вертається додому обійняти Шурочку. От іще Стася за тиждень приїде, треба буде якось усе їй пояснити, та й заживуть разом...

Олександра тим часом відкривала свою «точку», перевдягалася в захололий за ніч у контейнері робочий одяг, гріла його собою, притупувала та виставляла на прилавок ящики з фруктами та овочами. Сусідка, що розставляла свій товар ліворуч, не втрималася від запитання, чом це їхня Шанель так світиться? Олександра, і правда, всміхалася, бо на душі було тепло і радісно, і ніякий мороз не міг побороти передчуття великих змін, що почалися і продовжуються в її житті. Хіба ще Антоніна може тепер якось зашкодити її новому працевлаштуванню чи вдатися до шантажу, мовляв, тобі робота, мені — мій син... Ні. Ні! Не треба і думати пре дурне! Життя покаже. Воно виведе. Все буде добре, ось за тиждень і Стася приїде, вона ж, мабуть, не буде проти їхніх новин, їй лікар давно сподобався...

Роман Тарчинський вчора ввечері нікуди не виходив. Він подякував знайомим за запрошення і відмовився, сказавши, що буде зайнятий у справах до пізнього вечора. Направду ж він по дорозі з офісу заїхав у супермаркет, купив пляшку хорошого коньяку, вина, м’ясної нарізки, сиру, оливок, маринованих огірочків, грибів, фруктів та солодощів і з цим великим пакунком замкнувся в помешканні сучасного самотнього чоловіка. Продукти оселилися в холодильнику, так і не вийняті з пакета, хіба що коньяк, нарізаний сир та оливки розташувалися на журнальному столику між шкіряним диваном і телевізором.

Господар відкоркував пляшку, поклацав пультом, обравши канал «Спорт», помітив, що не прихопив бокал, і зробив ковток просто з горлечка. Не закусюючи, сходив на кухню по бокал і продовжив пити