Читати книгу - "Сердечна терапія"

Олександра опанувала себе і прямо глянула у вічі Антоніни. Головою розуміла, що в усвідомленні цієї ситої пані вона є мало не найгіршим, що міг знайти у великому місті син: приїжджа, з дитиною, без найменшого власного кута у столиці, продавчиня на базарі, що миє підлоги та живе у дитсадку, — хіба це пара для її Вадима?! Яка це взагалі партія?! Хіба на таку невістку чекали в професорській родині?!

Але раптом Олександра ніби вловила своїм жіночим радаром тінь не гніву, а остраху, що промайнула обличчям Антоніни (надто багато гостя знала зайвого!), і молода жінка тваринно відчула свою силу і перевагу.

— Я здивована не менше за вас, Антоніно! — всміхнулася вона і простягнула господині руку для вітання. — Я дуже вдячна вам за вчорашню протекцію. Вадику, ти навіть не уявляєш, як усе сплелося! Учорашній похід до салону, про який я тобі розповідала, виявляється, влаштувала твоя мама!

Вадим із батьком дивилися на жінок, які потисли одна одній руки, і дуже мало розуміли. Хіба що одне: Київ — велике село.

— То ви запросите гостей до господи чи так і будемо тупцятися у дверях? — засміявся Вадим і рушив на кухню зі своїм пакунком. — А ми ще тортик принесли, фрукти і шампанське!

Батько пішов слідом за сином, а жінки ще якусь мить роздивлялися одна одну, не знаючи напевне, як поводитися та чого чекати далі одна від одної.

— Ходімо вже до вітальні! — зітхнула і вимушено всміхнулася Антоніна, показуючи рукою на широкі подвійні двері з вітражним склом.

За столом чоловіки спочатку кидали насторожені погляди на жінок, але ті дотримувалися етикету та умовно-світської бесіди «взагалі», і були в тому подібні якщо не на подруг, то на добрих знайомих. Тож після кількох чарок перша реакція Антоніни на випадкову появу знайомої їй раніше Олександри у статусі потенційної нареченої сина почала здаватися чоловікам реакцією на несподіванку, й аж ніяк не особистою неприязню чи антипатією.

Процедура за столом ішла своїм звичаєм: салати, вино-коньяк, нарізка, «гаряче», яким виявилося рагу з телятиною, коньяк-вино, мисливські ковбаски, облиті спиртом та підпалені на тарелі, блакитний вогонь над ними й відчуття Олександрою цілковитої нереальності того, що відбувалося тієї миті навколо неї у чужій квартирі серед чужих заплутаних стосунків, нещирих слів та посмішок. А може, це вино вступило їй у голову після довгого робочого дня на морозі, але з мріями про таке вже близьке нове майбутнє, про зміни на краще і в роботі, і в особистому...

Перед солодким зробили перерву, батько покликав Вадима у кабінет, щоб той поглянув на комп’ютер, у якому «злетіла якась програма», а жінки почали відносити брудний посуд на кухню, замінюючи його на чистий під наступні наїдки.

— Чуєш, — несподівано перейшовши на «ти», тихо промовила Антоніна до гості, — версія нашого знайомства така: маємо спільну знайому, перукарку з салону краси.

— Ми з вами відвідуємо різні салони, — всміхнулася Олександра і поставила тарілки у мийку.

— Та це без сумніву, але чоловіки на цьому не розуміються. А посуд, до речі, у мене миє посудомийна машина, — вказала вона пальцем на вбудовану техніку поруч із мийкою.

— Бог у поміч! — знизала плечима Олександра і рушила до вітальні.

Антоніну дратувала несподівана врівноваженість цієї особи в її хаті. Здавалося б, мусить зрозуміти, що вона тут не до речі, хоч і шкода її. Адже абстрактно пожаліти — то одне, а мати її за невістку «без роду, без племені, без колу, без двору», як кажуть, та ще й з дитиною... Хіба такого вона бажала синові? Ото вже поміняв... От Анжела взяла б його міцно в руки, і йшов би він життям, куди потрібно. А ця що ж? Але ж і заїдатися з нею не можна — треба ж було такому статися, що все зійшлося на Яні, й Олександра тепер знає стільки зайвого?! Хоч би не вдалася до шантажу...

Прощалися коректно і навіть полюбовно, Антоніна втрималася від зайвих запитань, хоч і свербіло їй дізнатися, чи новоспечена претендентка на звання невістки все ще живе у дитсадку, чи вже перебралася зі своїм скромним гардеробом у Вадикову квартиру. Що ж, як показало життя, хлопці Соломатіни здатні підносити сюрпризи...

47

Янин Святвечір нічим не відрізнявся від решти самотніх вечорів, які вже давно стали звичними. Вона не накривала святкового столу, ні на кого не чекала, займалася своїми хатніми справами і просто раділа, що вже не в клініці, а вдома. Операція пройшла успішно, вона швидко одужувала, а тримати зайвий день без потреби в лікарнях зараз не заведено. Тож, проґавивши Новий рік, Яна тішилася домашнім Різдвом, яке для неї було надто вже символічним, хіба що телепередачі нагадували про традиційне святкування. Втомившись від телевізора, Яна раніше вляглася спати з думкою про те, що завтра пообіцяла пану Ігорю зустрітися.

Ніби пішла назустріч, дала себе умовити, хоч направду і сама давно хотіла його бачити, але то відмовляла себе, пояснюючи, що нічого пхатися у чужий город, то знову аргументувала сама собі тим, що родина Антоніни та Ігоря вже давно є ілюзією, і що тільки поява віртуальної Соні виявила трухлявість подружніх стосунків.

Проте її кава з професором запланована на завтра, а ось сьогодні, може, у цю саму мить, вони сидять усі за святковим столом — Антоніна, Ігор, їхній дорослий син Вадик, котрий привів на оглядини свою дівчину, щось обговорюють, дотримуються ритуалу, їдять-п’ють. А вона, Яна, лежить удома під теплою ковдрою і намагається заснути раніше, заснути, щоб не думати, що саме принесе їй завтрашній різдвяний день, чи змінить щось у житті, чи...

Яна вже пірнула у перший сон, як несподівано гучна мелодія мобільного висмикнула її звідти. Телефонувала Олександра.

— Слухаю! Шурочко, що трапилося? — глянула Яна на електронне табло будильника, який показував пів на одинадцяту.

— Яно, — тихо, ніби прикривши долонею слухавку, промовила Олександра. — Яно, вибач, я, мабуть, тебе розбудила?

— Та є трошки, але то нічого, щось серйозне, кажи вже? — захвилювалася Яна, бо не знала, чого вже й чекати від такого дзвінка. Лише сьогодні вдень Олександра телефонувала похвалитися, що майже влаштувалася у салон до Антоніниної приятельки, а ще розповіла, де тепер живе. Тож усе наче складалося на краще.

— Яно... Я ж тобі казала, що ми мали йти сьогодні ввечері до батьків