Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фрес сказав, що не знає, для чого саме було послане йому це знамення.
Чен Сінь поглянула на резервацію, розташовану на віддалі. Пізньої ночі світилося дуже мало вогників, і під світлом зірок нескінченні ряди халуп були оповиті незвичною тишею. Чен Сінь раптом спіймала себе на дивному відчутті: ніби вона перенеслася в епоху іншого австралійського переселення — на п’ять століть назад. В її уяві всі жителі хижок перетворилися на грубих погоничів і скотарів, й навіть вчулися запахи сіна та кінського гною. Чен Сінь розповіла про це Фресу.
— У ті дні тут не було так велелюдно. Розповідають, що коли один білий хотів купити землю в іншого, то приносив ящик віскі й зранку сідав на прудкого коня. Територія, яку він устигав об’їхати до заходу сонця, була тепер його землею.
До цього уявлення Чен Сінь про Австралію здебільшого обмежувалися лише знаннями, отриманими після перегляду однойменного фільму. У фільмі головні герої верхи перетинають усю Північну Австралію, проте сюжет розгортається не в часи імміграції, а в роки Другої світової війни. Не так багато часу відділяло ті події від її юності, але зараз це вже сива давнина. Вона з сумом подумала, що Г’ю Джекман і Ніколь Кідман — виконавці головних ролей — уже напевно років зо двісті мертві. Раптом їй спало на думку, що Вейд був дуже схожий на одного з героїв фільму.
Згадавши про Вейда, Чен Сінь розповіла Фресу про їхню останню розмову. Вона давно хотіла поділитися цим зі старим, проте боялася зруйнувати умиротворення в його душі.
— Я знаю цю людину, — відповів Фрес. — Дитя, тобі варто дослухатися до слів цього чоловіка, але ти не зможеш виїхати з Австралії. Ліпше не забивай собі голови думками про нездійсненне.
Фрес мав рацію — зараз виїхати з Австралії здавалося неможливим. Не лише через нагляд Краплин за переселенням, а й тому що Томоко створила власний флот човнів із людськими екіпажами. Якщо після повернення з Австралії на борту будь-якого літака чи судна виявлять іммігрантів, ці транспортні засоби слід було негайно атакувати й знищити. Але з наближенням кінцевої дати переселення відчайдухів, які наважувалися б повертатися в рідні краї, ставало дедалі менше. Як важко не велося б у австралійських резерваціях, неминуча смерть поза ними була значно гіршою. Час від часу викривалися нечисленні спроби контрабандного переміщення людей, проте особи калібру Чен Сінь постійно перебували під невсипущим наглядом.
Але її мало обходили всі ці проблеми — вона не збиралася полишати Австралію в будь-якому разі.
Фрес, здавалося, волів не говорити більше про це, але важке мовчання Чен Сінь вимагало від нього більшої відвертості:
— За фахом я лікар-ортопед. Ти, ймовірно, знаєш, що після зростання кістки на місці перелому вона стає товщою, ніж була до того, внаслідок формування так званого кісткового мозоля. Людський організм під час одужання може компенсаторно отримати певні характеристики, яких не мав раніше й яких не матимуть ті, в кого не було аналогічних проблем. — Він указав на зоряне небо: — Їм порівняно з людьми дечого бракувало. Як ти гадаєш, після «одужання» якою мірою була компенсована ця слабкість? На це запитання ніхто не дасть тобі точної відповіді.
Чен Сінь шоковано осмислювала почуте, але Фрес, вочевидь, не хотів вести дискусію на цю тему далі. Він підняв погляд у нічне зоряне небо й повільно продекламував:
Усі племена понищено,
Усі списи поламано.
Тут ми пили росу з квітів,
Але ви засипали все живе гравієм.
Як і гра Фреса на диджериду, цей вірш глибоко запав у серце Чен Сінь.
— Це твір Джека Девіса — поета-аборигена ХХ століття.
Коли старий закінчив говорити, то сперся на стовп і невдовзі захропів. Чен Сінь просиділа так цілу ніч, спостерігаючи за далекими зірками, байдужими до кардинальних змін у двох світах, аж поки на східній частині неба не запломенів світанок.
***
За пів року після початку імміграції в Австралію переселилося 2,1 мільярда людей — половина населення світу.
Придушені й невирішені суперечності почали виходити на авансцену: через сім місяців після початку переселення сталася Різня в Канберрі — перший випадок у довгому переліку нічних жахіть.
На вимогу Томоко людство переселялося «голим»: це було дзеркальною реакцією на пропозиції прихильників «яструбиної» політики часів Епохи стримування щодо імміграції Трисоляриса до Сонячної системи. За винятком будівельних матеріалів і великих комплектуючих для будівництва нових сільськогосподарських підприємств, а також необхідних предметів домашнього вжитку й медичного обладнання, переселенцям заборонялося мати будь-яку важку техніку військового та цивільного призначення. Підрозділи національних армій, які переміщувалися в резервації, могли залишити при собі лише легку стрілецьку зброєю для підтримки порядку. Людство виявилося повністю обеззброєним.
Щоправда, виняток було зроблено для влади Австралії — австралійцям дозволили зберегти всю військову техніку (армії, флоту, військово-повітряних сил). Як наслідок, країна, яка від заснування постійно перебувала на узбіччі світової політики, перетворилася на гегемона світу людей.
На початку переселення австралійський уряд і громадяни цієї країни докладали всіх зусиль, аби створити комфортні умови для новоприбулих. Але по мірі того як хвилі іммігрантів із усіх континентів почали невпинно накочувати на Австралію, погляди жителів цієї країни, яка колись одноосібно володіла цим гігантським островом, почали радикально змінюватися. Австралійські аборигени публічно висловлювали обурення такою кількістю переселенців, тож на наступних виборах обрали уряд, який почав впроваджувати жорсткішу політику щодо мігрантів. Можновладці швидко збагнули, що тепер перевага Австралійського Союзу над рештою країн майже зрівнялася з перевагою Трисоляриса над людством. Пізніші хвилі іммігрантів почали переселяти до посушливих пустельних внутрішніх районів, тоді як родючі й бажані прибережні території, як-от штат Новий Південний Вельс, були проголошені «закритими зонами» — жити тут мали право лише австралійці. Канберра й Сідней набули статусу «заповідних міст» із аналогічною забороною на поселення новоприбулих. Тож єдиним відкритим великим містом для іммігрантів залишився Мельбурн. Австралійський уряд став надзвичайно зарозуміло спілкуватися з колегами з решти країн, ставлячи себе вище за ООН чи інші національні уряди.
Спочатку, попри заборону поселення новоприбулих у Новому Південному Вельсі, іммігрантів не обмежували в пересуванні цими територіями. Вони часто припливали до Сіднея, аби відчути ритм життя великого міста. Хоча чужинцям не дозволяли тут оселитися, багато хто вважав за ліпше вештатися його вулицями, ніж жити в поселенні для іммігрантів. Принаймні вони мали відчуття, що все ще живуть у цивілізованому світі. За якийсь час місто було переповнене такими безхатьками, й австралійська влада ухвалила рішення виселити всіх нелегалів із Сіднея, а згодом зовсім заборонила в’їзд для нетутешніх. Таке рішення спричинило численні сутички на блокпостах між армією, поліцією та іммігрантами,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічне життя Смерті, Лю Цисінь», після закриття браузера.