Читати книгу - "Ключі Марії"

Ваша Святосте, побачивши, що все йде до страшного нещастя, я став переконувати, що сам бачив і чув, як все відбувалося, і що янголи таки на її поклик з’явилися. Бо священники і ченці молилися тривалий час без жодних наслідків, а Діва щойно підняла руки в небеса й закричала, небо почало яснішати. Тут на мене накинулися всі церковники, волаючи, що я брешу та вимагаючи її спалити, яко відьму. Бачачи, що князь теж схиляється до думки, що бачить перед собою відьму, я кинувся до нього й в розпачу сказав йому, що ця Діва вагітна і не можна страчувати жінку, яка чекає дитину. Знову зчинився галас і посипалися звинувачення в брехні. Князь запитав, звідки мені це відомо. Я вказав на її груди: “Погляньте — на її персах проступають мокрі плями. В неї виділяється молоко”.

Тоді церковники зчинили ще більший галас, переконуючи, що то все диявольські хитрощі, що відьма може не тільки молоко за бажанням виділяти, але й кров. Одне слово, її повели на дитинець і дуже швидко спорядили багаття. Увесь час, поки вкопували стовп і складали солому, хмиз і дрова, вона спокійно споглядала на все це і не промовила жодного слова. Її прив’язали до стовпа й запалили солому. І тут вона, закутана димом, підняла голову й знову закричала тією самою незрозумілою мовою в небеса, а небеса стали наливатися світлом і золотом. Дим заволік її такий густий, що вона геть зникла нам з очей, а з небес полилося золоте світло просто на той стовп. За мить світло згасло, дим розвіявся, страчена Діва горіла синім полум’ям. Однак запаху смаленизни не було. Коли ж дим розвіявся, Діва зникла, а зі стовпа звисали зотлілі рештки її сукні. І тоді вже ні в кого з присутніх не було сумніву, що то була відьма».

Закінчивши читати, Курилас нервово закурив, страшний кінець Ольгерда й Марії засмутив його.

— Як усе трагічно завершилося, — зітхнув він.

— Так, — погодився полковник. — Мені теж було їх шкода. І незрозуміло, чому Марія заперечувала, що закликала янголів.

— Можливо, не бажала зраджувати, ким є насправді? Їй довелося б тоді пояснити, яким чином вона контактує з янголами. Якою мовою промовляла до них. Її б тоді змушували, мабуть, ще не раз кликати янголів на догоду княжим примхам. А до речі, хотів запитати про таку річ. Ольгерд писав, що прихопив замок з храму Гробу Господнього. Мене дивувала така дивна забаганка.

— Той замок з Єрусалиму було вмонтовано в залізні двері, що вели до печери, в якій вони оселилися.

— Навіщо? Адже ключа не було, — здивувався професор.

— Ключ, як з’ясувалося, зберегла Діва.

Розділ 47

Київ, листопад 2019. Бісмарк пропонує Ріні кинути пити і одразу про це шкодує

Вночі Олег, підкоряючись грайливому еротичному сну, знову заліз рукою під Рінину ковдру і торкнувся її грудей. Відчуття молочної вологи на кінчиках пальців умить отямило його. Долоня сповзла з грудей на живіт, дорогою відчувши дивну нерівність шкіри. Вперлася в бинт пов’язки. Але він повернув долоню під груди, туди, де шкіра немов трохи випинала і здавалася шорсткою. Спати розхотілося. Підвівшись на лікті, Олег прислухався до подиху своєї гості, а потім обережно стягнув з неї ковдру. Ні, вона не прокинулася. Її подих залишався рівним, ледве вловимим. Він простягнув руку до стільця, узяв мобільник і освітив Ріну. Його погляд, минувши груди, зупинився на великій родимці, об яку мовби «спіткнулася» його долоня. Родимка під її лівим персом була схожа на півмісяць, обернений додолу. Олегові забракло повітря. Він торкнувся своєї родимки, такого ж розміру і такої ж форми. І теж на грудях ліворуч. Йому стало ніяково. Він знову накрив її ковдрою.

Обережно піднявся. Зняв зі стільця одяг, прихопив мобільник і вийшов на кухню, щоб не розбудити дівчину. Там одягнувся. Сів за стіл і раптом відчув, що його трясе, наче від високої температури. Опустив долоні на стіл, подивився у вікно. Здавалося, вже світає.

Просидівши так близько години, прислухаючись до своїх заплутаних, мерехтливих думок, набрав матір.

— Що, Олежику? Щось сталося? — сонно запитала вона.

— Мамо, скажи, тільки чесно, у мене коли-небудь була сестра? — випалив тремтячим голосом.

— Ти що? Ти випив? Ти вдома?

— Так, вдома, ні, не випив.

— А чому не спиш?

— Не спиться! Жахіття мучать! — збрехав він.

— Яка сестра? Що це ти вигадав? Випий щось на сон! — забурчала мати, її голос прозвучав заспокійливо.

— Вибач, вибач! — промовив Олег. — Тато спить?

— В такий час усі сплять. І тобі давно пора.

Олег знайшов у телефоні номер батька, але телефонувати йому не наважився. Схрестив руки на столі і, опустивши на них голову, задрімав.

В квартирі панувала ранкова тиша. І порушила її сама Ріна, вже одягнена, коли зазирнула на кухню і повідомила, що йде.

— І не поснідаєш? — здивувався Олег.

— У мене зустріч! — Вона посміхнулася цілком дружелюбно. А потім додала: — А чого ти так на мене дивишся?

— Ні, це я так! Гадав, ми ще кави вип’ємо.

Канапа виявилася застеленою. І щось ще ледь помітно змінилося, немов предмети і речі підрівняли дбайливою рукою, організували в єдиний гармонійний простір, у якому ніщо не могло виділятися або особливо кидатися в очі.

— Цікаво, — протягнув Олег, сів навпочіпки перед канапою і зазирнув під неї.

Торбинки з документами і з коробкою штампів та печаток на місці не було.

Олег задумався. Коли вона прощалася, її руки були вільні. Але, правда, він не проводжав її до дверей. Він вийшов у коридор, коли двері за нею вже зачинилися.

Його охопило занепокоєння. Він різко підійшов до письмового столу, висунув верхню шухляду. Дістав перстень. Одягнув на палець. І занепокоєння пройшло.

— Тепер їй узагалі нема чого до мене повертатися, — подумав Олег. — торбинку забрала. Що вона ще могла тут забути? Ну не мене ж!

Але вона повернулася близько сьомої. І не просто повернулася, а й принесла пакет заморожених пельменів.

Пельмені, які принесла жінка, налякали Олега. Він побачив у цьому знак. Чи то знак того, що вона в курсі його стосунків з Клейнодом, якому властиві всі традиційні парубоцькі звички, чи то знак того, що поява в його житті Ріни зовсім не означає появи поруч жінки. Тобто, ці пельмені сприймалися як додаткове підтвердження того, що він не повинен її сприймати ні як жінку, ні як потенційну коханку. Вона — інша істота. Вона не шукає чоловіка. Вона — нейтральний і необов’язковий співмешканець. Вона не збирається йому готувати або по-іншому йому догоджати. Вона приходить у притулок, у якийсь простір, у якому знаходить захист, або в якому вона здатна сама себе захистити.

Коли вони удвох