Читати книгу - "(не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар"

— Зізнатися, я не очікувала зустріти тебе в компанії супутниці, ти начебто завжди віддаєш перевагу самотності або... — вона відкинула за спину яскравий рудий локон, млосно прикриваючи очі, на що Слава злегка хмикнув від її спроб спокушання.

"Гарна і чіпляє одразу, проте руді мені мало імпонують, особливо такі любительки наживи."

Офіціант приніс їм дві пляшки колекційного вина з рідкісного сорту винограду і розлив по келихах.

— Вона скоро повернеться і буде досить ніяково, якщо ти вчасно не підеш, — В'ячеслав підняв келих і зробив один ковток. Оксамитовий смак вина ліг на язик яскравим вибухом, а дивовижний аромат залоскотав чутливі ніздрі.

— З чого раптом такий пильний інтерес до такої простої безглуздості, яка ніяк не поєднується з даним шиком? Я припускала раніше, що смаки в тебе і твого батька ідентичні, — зелені очі Лізи випускали гострі голки, а високі груди, створені умілими руками пластичного хірурга, підвелися від глибокого вдиху.

На жаль, В'ячеслав встиг особисто познайомитися з колишньою Редді, зустрівшись з нею кілька разів під час Каннського фестивалю в одному з готелів, що належали її коханцеві. Ісаєв старший завжди був шанувальником французького кінематографа і тоді вирішив наживо зустрітися зі своїми кумирами, взявши з собою сина.

— Я не мій батько і віддаю перевагу якості, витриманій мораллю і щирістю, — він відповів на її удар і прямий натяк на те, що в неї нібито був зв'язок із Леонідом Ісаєвим, хоча Слава точно знав, що батько не такий наївний ідіот, на відміну від своїх зарубіжних колег.

Зелені очі молодої жінки, підведені чорними стрілками, злегка звузилися, а повні губи стиснулися.

— Передай привіт Редді і скажи, що я б хотіла зустрітися з ним, нам є, що обговорити, — вона із задоволенням зазначила, що білявка в чорній сукні вийшла до зали і встигла помітити її присутність, — Бажаю тобі успіху з цією пересічною мораллю, — Ліза піднялася з місця і злісно посміялася, тим самим відштовхуючи від себе знаменитого парфумера, що запримітив її, за сусіднім столиком.

— З цього питання тобі краще звернутися до своєї знайомої Кіри. — відповів сухим тоном Слава, коли молода жінка повернулася до нього спиною.

"Або я щось пропустила, або про мене забули, — ковтаючи клубок від хвилювання, подумала Хлої. Вона встигла відзначити яскраву красу незнайомки та її хижий вираз обличчя. Дівчина зіщулилася від своєї невпевненості та припущень, — І навіщо я тільки погодилася на це?"

Міс Грінн вирішила діяти так, як давно навчилася з повчань матері, яка чудово розбиралася в людях.

"Коли стаєш зайвою або сумніваєшся у своїх силах, краще відійди вбік з посмішкою на обличчі та прямою спиною."

Дівчина підійшла до столу і намагалася зобразити кам'яний спокій. Вона зробила кілька ковтків вина і приступила до десерту, який вже встигли принести. Хлої навіть не піднімала голови, навмисно захоплюючись смаком запеченої груші в заварному кремі, що тане.

— Як тобі вино? — запитав Ісаєв, помітивши, що дівчина вже випила майже цілий келих.

— Усе просто чудово, але я хвилююся за Вікту: вона так і не відповіла мені, і від цього в мене розболілася голова, — вона вміла брехати, але зараз їй хотілося бути чесною, тож вона не приховувала свого занепокоєння за подругу, яке приправила удаваною мігренню, - Тож я б хотіла повернутися додому, якщо ти не проти, — Хлоя подивилася на нього, зіштовхуючись із теплою зеленню загадкових очей.

В'ячеслав повільно гладив підборіддя вказівним пальцем, розмірковуючи над її реакцією і словами, а потім коротко кивнув.

Коли вони їхали машиною, Хлої мовчки милувалася змінами картин рідного для неї міста. Їй вдалося перебувати в удаваному спокої, відчуваючи при цьому чергове розчарування від своєї наївності.

— Я відправив кілька повідомлень Редді й отримав відповідь, — тихо промовив Слава, прибираючи айфон у кишеню піджака, — він відповів, що в них усе нормально, проте він має ухвалити важливе рішення.

— Що ж, це на краще, — погодилася блондинка, тільки зараз помічаючи, що так і не одягла кардиган, коли сідала в автомобіль. Дівчина трохи зморщилася і вирішила вдягнути його просто зараз, однак несподіваний дотик теплих пальців до передпліччя зупинив її.

— Не треба... — ледве чутно прошепотів молодий чоловік і погладив пальцями шкіру її руки, — Я хочу... бачити тебе... — його рука посмілішала, посилюючи контакт з її шкірою.

Хлої не могла повірити почутому, але ще більше тому, наскільки сильно потемніли очі В'ячеслава.

— М-мне... холодно, — пролепетала дівчина, відчуваючи мурашки від цих дотиків.

—  Про це можеш не турбуватися, — так само тихо відповів Ісаєв, а потім віддав наказ водієві ввімкнути обігрів.

Майже всю дорогу він обережно торкався до неї і розповідав про свою рідну країну, особливо багато інформації міс Грінн почерпнула про легендарне озеро Байкал, куди В'ячеслав двічі вирушав із науковою експедицією.