Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"

– Цього не може бути! – Рута рвучко опустила рукав і відсахнулася від власного відображення.

Відбиток абсолютно точно був від лівої руки. Права рука – не лише Рутина, будь-чия права рука – ніколи не зробила б такого сліду. А оскільки схопити лівою рукою власну ліву руку дівчина не могла, то…

(це просто сон)

(ти кричала, не перестаючи… синіти почала від нестачі кисню)

(не драматизуй, у всіх бувають погані сни)

…чорт забирай, це що завгодно, але не просто сон!

Рута метнулася до ліжка, пірнула під ковдру й накрилася з головою. Спливло чверть години, доки вона погамувала тремтіння та показала очі понад ковдрою. До сходу сонця залишалися лічені хвилини, проте небо вже давно прояснішало. Поглядом переляканої тварини Рута обмацувала стіни своєї кімнати та відчайдушно намагалася раціоналізувати пережите. Спочатку шпалери, тепер синець. Вона справді непомітно з’їжджає з котушок? Але слід на руці – він реальний. Тоді що з нею? Що не так з її снами? І що із цим усім тепер робити? Якийсь час вона навіть зважувала слова матері про психолога, але зрештою лише скривилася. Психолог? Серйозно? Якась хрінь уві сні схопила її так, що після пробудження на руці виднівся велетенський синець. І психологи це якось пояснять? Зможуть зарадити?

Рута почувалася знервованою, приголомшеною та розгубленою, однак усі її почуття поволі затьмарював страх. Дівчина боялася навіть кліпнути. Щойно її починало хилити на сон – чи то пак щойно Руті починало здаватися, ніби її хилить на сон, – вона вгороджувала зуби у передпліччя.

Рута заплющилася тільки раз – коли Аміна зазирнула до кімнати переконатися, що з нею все гаразд, – але й тоді не припиняла під ковдрою дряпати нігтями скусані руки. Щоби бодай випадково не задрімати.

48

So just a word of warning,

When you’re in your deepest dreams

There’s nothing you can hide from.

Iron Maiden, «No More Lies», 2003[15]

Протягом двох наступних днів майже нічого не відбувалося – наче в якомусь постмодерністському романі. Рута й на мить не наважувалася склепити очей і водночас застрягла на стадії заперечення, уперто відмовляючись сприймати й осмислювати те, що з нею сталося. Звісно, повністю викинути з голови думки про відбитки пальців на плечі їй не вдавалось, а тому, неначе білим шумом, вона приглушувала спогади про них, поринувши у безкінечне циклічне міркування про аборт: мати повернеться з Києва, вони підуть до гінеколога, на тижні зроблять усе, що мають зробити, мати повернеться з Києва… І лише потім вона владнає решту проблем.

Ніч із четверга на п’ятницю Рута просиділа під ковдрою з увімкненим смартфоном, сторожко вистромлюючи голову на кожен підозрілий шерех знадвору. У п’ятницю вранці вона ненадовго вибралася з дому, щоб купити у «Вопаку» дві банки енергетика «Red Bull». Першу випила відразу, другу, заховавши під футболкою, пронесла додому й непомітно видула після настання сутінків.

Увесь той день вона провела на ногах, а вночі, лежачи на ліжку, підібгавши коліна мало не до підборіддя, аж до світанку перелякано вслухалася в ошалілий стукіт серця, що немовби зажило власним життям.

Батьки тим часом готувалися до поїздки на весілля. Чи то пак готувалася Аміна, оскільки Григір, який і раніше не вирізнявся багатослівністю, після повернення доньки з реанімації замкнувся в собі наглухо. Коли дружина до нього зверталася, він повертав голову, але здебільшого мовчав. З боку це скидалося на те, що Григір нібито відповідає їй про себе, промовляючи слова в голові.

У суботу на світанку батьки вирушили до Києва. Рута весь день сновигала квартирою, не знаючи, куди себе приткнути. По обіді тричі телефонувала мати й один раз Іванка. Аміна хотіла впевнитися, що з донькою все гаразд, Іванка цікавилася, коли її чекати. Рута туманно відповіла, що трохи згодом, має справи вдома. Лише коли почало темніти, вона сяк-так привела себе до ладу й зібралася йти. Та перед тим затрималася – виструнчилась перед шафою – і майже хвилину наповненими недобрим передчуттям очима роздивлялася власне відображення у дзеркалі. Збентежений і дещо загальмований погляд, сухі тріщинки в кутиках безкровних губ, дратівливий тремор у пальцях рук. Уникати проблеми – не вихід. Рута все чудово розуміла, та вдіяти нічого не могла.

Страшенно кортіло спати.

49

Буквально за секунду після того, як Рута замкнула двері своєї квартири, надворі залупотів дощ. Дівчина взяла із собою лише зубну щітку й книгу, щоб почитати вночі (спати вона не збиралася), проте повертатися додому не стала і, сяк-так заштовхавши книжку під футболку, перебігла до Іванчиного під’їзду.

Тиснучи на кнопку дзвінка перед дверима двокімнатної квартири на восьмому поверсі, Рута намагалася відігнати чіпкий неспокій. Вона здогадувалася, що вся ця ідея з ночівлею належить її матері, й не знала, як насправді ставиться до неї сама Іванка. Вони не зустрічалися й не контактували відтоді, як Рута потрапила до реанімації.

Одначе Рутині вагання виявилися марними. Іванка Бадалян, щойно відчинивши двері, вискочила за поріг і міцно стиснула подругу в обіймах.

– Статник, блін, я така рада тебе бачити!

– Привіт…

– Давно хотіла тобі подзвонити, ну, чи зайти, але мої постійно капали на мізки, типу, не треба, не треба, ти що, їй зараз не до того, бла-бла-бла. Ну, ти шариш!

– Забий.

Іванка розчепила руки й відступила, жестом запрошуючи до приміщення.

– Як ти? Проходь. – Дівчина прискалила одне око. – Ти якась невиспана.

– Другу ніч майже не сплю, – вибачливо всміхнулася Рута, затнувшись на слові «майже».

– Чого?

Рута пересмикнула плечима.

– Це через погоду, – впевнено виголосила Іванка. І покивала, ніби погоджувалася сама із собою.

Рута роззулася й, попри те що не раз бувала в цій квартирі, ніяково роззирнулася.

– А ти як? Що нового?

Іванка махнула рукою.

– Та норм. Весь день тюленем провалялася. Думала, ти раніше прийдеш.

– Я… – Рута застигла із роззявленим ротом, не знаючи, що відповісти.

Подруга врятувала ситуацію:

– Їсти будеш?

– Ні.

– Може, хоча б яблуко?

– Ну давай.

Іванка звернула до кухні, взяла два яблука та простягнула одне Руті. Потім дівчата подалися до Іванчиної кімнати, посеред якої лежав не до кінця напомпований повітрям надувний матрац.

– Це що? – надкусивши яблуко, кивнула на матрац Рута.

– Це для тебе. – Іванка підняла з підлоги приєднаний до матраца ручний насос і, тримаючи яблуко в зубах, узялася качати повітря, але, натиснувши важіль з десяток разів, випросталася