Читати книгу - "Кохана майстра смерті, Олеся Лис"

Настрій скаче, як божевільний заєць, від нездоланної пристрасті до бажання вбити.

І Айне, між іншим, тут абсолютно ні до чого.

Це взагалі нормально?

Так, дихаємо глибоко і повільно. Рахуючи це саме дихання. Раз ─ вдих-видих, два ─ вдих-видих, три...

Аліна ─ ти ж мудра жінка! Хіба не знайдеш розумних доводів, щоб вплинути на його рішення? Між іншим, і дізнатися не завадило б, чому Кіан настільки категоричний. Навряд чи з чистої впертості. У нього має бути вагома підстава, щоб не брати мене з собою.

Розумні і логічні висновки мене заспокоюють і налаштовують на подальші дії.

А поки я беруся обговорювати з Полін меню на сьогодні. А потім, як і планувала раніше, йду в бібліотеку вчитися. Там же і проводжу час до обіду. Відриває мене від книг прихід Обрі, яка повідомляє, що приїхав екіпаж за сером Ловаром. Збираю книги, розкладаю вже вивчені підручники по своїх місцях, ті, з якими належить ознайомитися, залишаю на столі, ховаю ручки і папір в ящик цього самого столу і спускаюся вниз.

Родеріка вже зручно влаштовують у візку. Чинно стаю біля чоловіка і чіпляю на обличчя усмішку. По очах нашого гостя розумію, що він не проти був би перекинутися зі мною парочкою фраз наодинці, але похмурий Кіан навряд чи це дозволить. За що я йому дуже вдячна. Мабуть не вислизнув від чоловіка нав'язливий інтерес нашого потерпілого.

Гонець, який прибув з ранку, теж топчеться поряд, і тримає за вуздечку нервово пританцьовуючого коня. Значить, всі чужаки сьогодні заберуться з нашого будинку… Ну і Манан їм навздогін.

Рейвен передає візникові кошик з провізією в дорогу для наших дорогих гостей. Підвода, рипнувши, рушає. Ми дружно махаємо на прощання. І, як тільки решітка опускається за подорожніми, я полегшено зітхаю. Тепер можна і з чоловіком поговорити по душам.

Але в цей момент мене відволікає якимось питанням Юфімія, за нею Полін, потім я, поки дівчата не розбіглися, даю вказівки прибрати в гостьових покоях після Ловара. А коли вже звільняюся, чоловіка ніде не видно. Від Шени дізнаюся, що мій благовірний, заловивши Ніала, закрився з ним в кабінеті вирішувати справи важливі, чоловічі та ду-у-у-уже термінові.

Ну хай собі, я поки свої жіночі зроблю.

А коли з ними усіма розправляюся, сонце вже котиться до заходу і голодний шлунок, в якому з ранку макової росинки не було, дає про себе знати. Перекусивши нашвидку на кухні, з'ясовую, що чоловік хоч і відпустив Ніала, сам до вечері поки не спускався. Допивши трав'яний відвар з солодкою булочкою, навантажую на піднос все, що може сподобатися некроманту, і йду годувати. Бо ситий чоловік ─ добрий чоловік!

Входжу в кабінет без стуку, просто не вистачає рук для подібної маніпуляції, і маю задоволення споглядати здивований і нерозуміючий погляд дорогого чоловіка.

─ Я тут вечерю принесла, ─ вивантажую свою ношу на стіл і чарівно посміхаюся, щоб у нього і в думках не було відмовитися. ─ Ти ж з ранку нічого не їв, правда?

Чоловік підозріло примружується, але відкладає в сторону папери, над якими працював і більш-менш розчищає поверхню столу, щоб вона стала придатною для прийняття їжі.

─ Ти до мене приєднаєшся? ─ запитує з таким ствердним тоном, що я можу тільки мовчки кивнути, хоча в животі вже злегка побулькує від випитого і з'їденого на кухні.

Кіан незворушно споруджує для мене величезний бутерброд з сиром і шинкою і суне в руки, потім собі ліпить точно такий же і приймається за їжу. І поки я приміряюсь, з якого боку зручніше відкусити свою монстроподібну вечерю, некромант вже встигає один накладанець ум’яти і робить собі другий.

─ Так, Айні, чого ти хочеш? ─ як ні в чому не бувало, питає він, перед тим, як я вже майже знайшла спосіб, яким можна безпечно відгризти від свого бутерброда шматок.

Ось вміє він вводити в ступор своєю прямолінійністю... Відкладаю так і не постраждалу вечерю і відповідаю настільки ж прямолінійно:

─ З тобою хочу.

─ Це тому ти сопеш, як скривджений їжачок, з того самого часу, як увійшла? ─ гмикає чоловік.

─ Нічого подібного я не роблю, ─ обурююся, починаючи сопіти ще дужче. ─ Просто поясни, чому мені не можна з тобою? Адже це і мене стосується, особливо якщо брати до уваги ці моторошні сни, мої ходіння в дитинстві по крипті, обряди, які виконували Ріанон і Ліншех. Вони ж не встигли нам нічого розповісти, навчити не встигли ... Та ми навіть і не підозрювали, що щось потрібно було робити. Якби я уві сні не побачила своє минуле і єдине відвідування склепу, то до сих пір була б в щасливому невіданні ...

Замовкаю, переводячи дихання, і з надією дивлюся на Кіана. Він теж мовчить і свердлить мене похмурим поглядом.

─ Це може бути небезпечно, ─ нарешті порушує тишу мій нестерпний чоловік і навіть спромагається пуститися в пояснення. ─ І мова зараз не тільки про звичайні ризики, що підстерігають будь-якого мандрівника, мова йде про тебе і Кінлох. Ти якимось чином пов'язана з замком. Коли ми були в Рейроці, він постійно тебе кликав, приходячи у снах.

Заперечливо качаю головою.

─ Ні. До мене дух Джерома приходив ... Спогади ...

Кіан зітхає і відводить погляд.

─ Замок посилав тобі образ того, хто тобі був ... дорожче за усіх. Поки ти перебувала на межі життя і смерті, твоя душа постійно рвалась сюди, я ледве зміг її втримати. Потім зв'язок на деякий час ослаб, ти почала одужувати. Але чим краще тобі ставало, тим більше і нитка, що пов'язує вас, відновлювалася. До того ж твої нові здібності ... Вони теж якось тут замішані. Мені це все зовсім не подобається. І, не забувай про свою чутливість до мертвої енергії. Тобі було погано, дуже погано, як тільки ти відчула найменші еманації на під'їзді до Кінлоху. Проте його енергія, ледь не вбивши, якимось чином прийняла тебе. Прийняла ще тоді, на кладовищі, коли ти прощалася з ... Джері. Як ти зреагуєш на чужу тобі некромантску енергетику, якою в дорозі буде наповнений кожен найближчий цвинтар, не відомо. І чи надовго тобі вистачить артефакту, розрахованого на дитину? Айне, зрозумій, ти мені не байдужа... тому з метою безпеки я хочу, щоб ти залишилася тут.