Читати книгу - "Українське письменство"

гавкне, то не біда. Ми ж з Вами знаємо, чого вартий наш український селючок, коли він починає кар’єру робити. Жадність, заздрість, готовність усім пожертвувати — аби тільки мати черевики з гострими носками і сидіти в кав’ярні в ролі законодавця і арбітра «elegantiarum». Всі вони однакові, і ті, що УНР будували, і ті, що до УСРР зараз примазуються. Ми з Вами нікуди не тислися і в тіні зоставалися, а Савченки та Клими Поліщуки усе замість нас випиналися і робили літературну політику, засновували «групування», виробляли платформи, ідеології мистецькі і політичні, все, що через рік-два неминуче стає таким же трупом, як нині Семенко. Що на них, дорогий Павле Григоровичу, зважати! Пам’ятаєте, як Вам безбожно заздрили і тайкома ненавиділи в «Музагеті»… за хист, якого самі не мали. Ну і що ж? Як не шепталися, що вони талановитіші від Вас, як не говорили, що з Вас лише «співець національного безсилля часів пролетарської революції» (Семенко), — а за Вами плентаються в ар’єрґарді. Що вони Вам? Я та й то плюнув на них у своїй «Камені» в примітках до латинських перекладів. А тепер то ще й не те зроблю. Візьму та й перекладу назло їм усі «Метаморфози» Овідієві. П’ять років над ними сидітиму, а таки зроблю. А Вам? Ви ж можете з ними балакати з англійським презирством, крізь зуби — і дивитися на них, як Монблан на Шамуні. Чи варт тим турбуватися?

Хвильовому мій привіт. Хай не гнівається (скажіть йому), що я не прислав рецензії на Дорошкевича. Мене засмикала ліквідація триместра. Іспити! Пришлю на днях.

«Камену» Сосюрі не вислав, бо казали мені — він у Криму. Одержу — пришлю. Хто такий Доленго? Не як поет (поет слабенький), а як товариш-літерат і аматор художнього слова? Може б, і йому прислати «на суд і осужденіє»?

Вітайте Сосюру; низенький уклін Хвильовому (хай їде з Харкова!) і побажання всього найкращого Вам —

                                                                  Ваш М. Зеров

А от Вам мій початок перекладу «Метаморфоз» (вірші 5—15 з «Сотворения світу»):

Спершу і море, й земля, і небо, що все обіймає, — Всесвіт, природа уся однакове мала обличчя І називалася Хаос, важка, несформована брила, Мертвий тягар нерухомий, помішані в купі безладній І в ненастанній борні розмаїтих речей елементи. Світла свого ще не лляв над світами Титан злотозорий, Сяйвом новим не пишалась, вгорі наростаючи, Феба, Неврівноважена, темна, в обіймах легкого повітря Не красувалась земля, і рук своїх — хвиль лазурових — Не простягала ще вздовж суходолів ясна Амфітрита. А як у масі одній зустрічались земля, і повітря, І перебіжна вода, — то земля була надто хисткою, Хвилі занадто в’язкими і непрозорим повітря…

Що скажете? Софія Федорівна (жінка) Вам привіт шле. Маю наказ — передати. М. З.

2

3 листопада 1924

Київ, Фундуклеївська 82, 7

Дорогий Павле Григоровичу!

Хоч Ви й сердитесь на мене десь там всередині, — це видко перш за все з напису на книзі (суто офіціального) та ще з того, що примірника Ви мені прислали з погризеною обкладинкою, — а я проте ставлюся до Вас по-приятельському, зовсім не в Осьмаччин спосіб, — і, як бачите, навіть маю намір написати Вам про всі свої враження од Вашої книжки.

Про основний її настрій, розуміється, не писатиму. Багатьма сторонами він мені цілком чужий: ні екзальтації Хвильового, що незмінно будиться у нього при погляді в географічні й хронологічні далі, ні Вашої віри, що пересилює скепсис, я не маю. Хто його знає, може,