Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас"

— Те ж саме думала перед дзвінком. Ніколи не спадало на думку, що у багатих можуть бути такі проблеми.

— А все ж цікаво, чому вона не захотіла навчатися за кордоном? Це справді дуже престижно, але…

— Сумно, — додаю. — Невідомо де, за безліч кілометрів від дому, поряд з чужими людьми… Та я б завила від розпачу.

— А мої батьки мене нікуди не відпустили б. Ми з сестрою навіть не ночували ніколи у подруг, бо батьки були проти. Тато міг приїхати вночі, коли я нагуляюся, але обов’язково забрати додому…

— От і я про те, — тяжко зітхаю, бо якась ця історія надто сумна.

— Чомусь мені здається, що Лії зараз важко, хоч вона цього й не показує, — ділиться думками подруга.

— Повернемось?

— Прогулянка наша нікуди не втече, а фонтан ми провідали, — підіймає на нього погляд. — Якщо вже так пощастило мати співмешканку, маємо підтримати, — розвертаємось, рушаємо у бік гуртожитку. По дорозі заходимо до супермаркету й купуємо деякі продукти на тиждень.

— Ну що, купимо вина?

— Ого! І ти не боїшся проносити у гуртожиток алкоголь? — витріщаюся на Лерку, бо така поведінка зовсім не властива подрузі.

— Не боюся. До того ж мені вісімнадцять через два місяці.

— Що ти зробила з моєю подругою? — удаю, що перелякалася, а Лера починає сміятися.

Коли заходимо до кімнати гуртожитку, Лія сидить на ліжку спиною до нас і дивиться фільм у великих навушниках. Вона переодягнулася у рожевий халатик, надто короткий для гуртожитку, і зібрала волосся у хвіст. Дівчина бачить нас, але ніяк не реагує. Тільки коли Лерка ставить на стіл пляшку вина, знімає навушники й з недовірою дивиться на нашу покупку.

— І це, по-вашому, вино?

— Вино, — перекривляє її Лера. — Ми студенти, і не купуємо вина з виноградників Франції.

— Якось я про це не подумала. Ну, добре, — підводиться й дістає з холодильника декілька видів сирів.

Нічого собі, харчування у студентки з гуртожитку. По-хазяйськи знаходить ніж й нарізає на тарілку. Я згадую про яблука, які поклала мама, і теж додаю на тарілку порізані шматочками. Лера зачиняє двері на замок і ставить наші чашки на стіл.