Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Порівняння різних людських суспільств у світових масштабах порушило багато питань, які останнім часом привернули значну увагу істориків і географів. Найвідомішою зі спроб дати на них відповідь стало 12-томне «Дослідження історії» Арнольда Тойнбі. Його цікавить насамперед внутрішня динаміка 23 розвинених цивілізацій, серед яких 22 були письменними, а 19 — євразійськими. Доісторичні часи та простіші, неписьменні суспільства цікавили його менше. Проте витоки нерівності сучасного світу криються саме в глибинах доісторичного минулого. Ось чому Тойнбі не порушив питання Ялі і не наштовхнувся на те, що я назвав найзагальнішою схемою історії. Інші наявні книжки зі світової історії так само зосереджують увагу переважно на передових письменних євразійських цивілізаціях останніх п’яти тисячоліть; дуже рідко вони побіжно згадують доколумбівські цивілізації корінних американців і ще менше уваги приділяють обговоренню решти світу за винятком контактів цієї «решти» із євразійськими цивілізаціями. З часів виходу в світ праці Тойнбі загальносвітові синтези історичного розвитку потрапили у немилість більшості істориків, наляканих позірною непіддатливістю цієї проблеми.

Представники кількох інших наукових дисциплін здійснили глобальні синтези своїх предметів. Особливо корисні внески зробили екологічні географи, культурні антропологи, біологи, які досліджують одомашнення рослин і тварин, та вчені, які вивчають вплив інфекційних хвороб на історію. Ці дослідження привернули увагу до деяких аспектів загадки, але все, що вони змогли запропонувати, — лише фрагменти затребуваного широкого синтезу, якого поки що нам бракує.

Отже, зараз немає загальновизнаної відповіді на питання Ялі. З одного боку, безпосереднє пояснення не викликає сумнівів: в одних народів з’явилися вогнепальна зброя, мікроби, сталь та інші чинники, які формують політичну та економічну міць, раніше, ніж в інших; а в деяких народів ці чинники так ніколи й не виникли. З іншого боку, первинні причини — наприклад, чому бронзові знаряддя найраніше з’явилися в деяких частинах Євразії, запізно й зрідка — в Новому світі та ніколи — в австралійських аборигенів — досі невідомі.

Через відсутність вичерпної відповіді виникає велика інтелектуальна прогалина, позаяк найзагальніша схема історії лишається непоясненою. Утім, ще серйозніші побоювання викликає моральна прогалина, що також лишається незаповненою. Всім — відвертим расистам і не тільки — впадає в око самоочевидний факт, що різні народи мали неоднаковий успіх в історії. Сучасні Сполучені Штати — це створене європейцями суспільство, розміщене на землях, відібраних у корінних американців, у складі якого значну частку становлять нащадки мільйонів субсахарських чорних африканців, перевезених до Америки в статусі рабів. Натомість сучасна Європа не є суспільством, створеним субсахарськими чорними африканцями, котрі перевезли сюди мільйони корінних американців для рабської праці.

Ці два сценарії в реальності непорівнювані: сталося не так, що 51% всієї території Америки, Австралії та Африки був завойований європейцями, а 49% території Європи потрапили під владу корінних американців, австралійських аборигенів або африканців. Обриси всього сучасного світу визначаються неспівставлюваними результатами. Тому в них має бути якесь невблаганне пояснення, куди докорінніше, ніж дрібні деталі, які дали ко- му-небудь змогу виграти якусь битву або зробити якийсь винахід кілька тисяч років тому.

Здається, було б логічно припустити, що схема історії відображає природжені відмінності між самими людьми. Звісно, нас учили, що про це неввічливо говорити перед публікою. Ми знайомі із технічними дослідженнями, які нібито демонстрували вроджені відмінності, але також ми стикалися із їх спростуваннями, які вказували на технічні вади цих досліджень. З повсякденного життя ми знаємо, що деякі завойовані народи досі становлять підклас наших суспільств — через цілі сторіччя після завоювання або завезення як рабів. Нам говорять, що і ці речі слід пояснювати не якимись біологічними недоліками, а несприятливими соціальними умовами й обмеженими можливостями.

Однак нам все-таки варто поцікавитися. Ми й далі бачимо всі ці разючі, закріплені відмінності між статусами різних народів. Нас запевняють, що порізно струнке й очевидне біологічне пояснення нерівностей у світі станом на 1500 р. н. е. хибне, але не пропонують правильного пояснення. І доки ми не отримаємо переконливого, докладного, погодженого пояснення загальної схеми історії, більшість людей і далі підозрюватиме, що расистсько-біологічна версія все-таки має рацію.

Журналісти дуже часто просять авторів книжок підсумувати свій твір одним реченням. Ось це речення для моєї книжки: «Історія розвивалася по-різному у різних народів через різне довкілля, в якому вони жили, а не через біологічні відмінності між ними».

Звичайно, думка про те, що екологічна географія та біогеографія впливали на суспільний розвиток, не нова. Однак у наші дні цей погляд потрапив у неласку істориків; його вважають хибним або спрощеним, примітивізують як екологічний детермінізм і відкидають, або ж усю проблематику осягнення загальносвітових відмінностей відкладають у довгу шухляду як занадто складну. Проте географія, вочевидь, таки справляє певний вплив на історію; незрозуміло тільки, який розмах цього впливу і чи може вона пояснити загальну схему історії.

Зараз завдяки новим даним із дисциплін, які здаються віддаленими від проблем історії людства, назрів час окинути свіжим поглядом ці питання. Мова йде передусім про генетику, молекулярну біологію та біогеографію, які вивчали одомашнені рослини та їхніх дикорослих предків; про ті самі дисципліни та поведінкову екологію, які вивчали одомашнених тварин та їхніх диких предків; про молекулярну біологію людських мікробів та споріднених із ними мікробів тварин; про епідеміологію людських захворювань; про генетику людини; про лінгвістику; про археологічні дослідження на всіх континентах і значних островах; і нарешті про дослідження в галузі історії технології, письма та політичної організації.

Розмаїття цих дисциплін кидає виклик потенційним авторам книжок, які би взялися відповісти на питання Ялі. Автор такої книжки повинен мати спектр компетентності, який охоплює всі перелічені вище дисципліни, аби змогти синтезувати їхні досягнення, дотичні до питань, що його цікавлять. Так само потрібно синтезувати знання з історії та доісторичного минулого всіх континентів. Предметом його книжки буде історія, але підходу він дотримуватиметься наукового, зокрема перейнятого в історичних наук на кшталт еволюційної біології та геології. Він повинен із власного досвіду знати й розуміти цілу гаму людських суспільств — від ватаг мисливців-збирачів до суспільств космічної епохи.

Попервах здається, що такі вимоги неодмінно передбачають авторський колектив. Однак цей шлях приречений заздалегідь, позаяк суть проблеми якраз і полягає в досягненні об’єднавчого синтезу, який робить єдине авторство доконечною умовою попри всі труднощі, які ця обставина тягне за собою. Хоч-не-хоч, цей єдиний автор повинен наполегливо працювати, щоб засвоїти матеріали багатьох наукових дисциплін, і неодноразово звертатися