Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

- Це Вадим Тарасов! - захекано відповідає дівчина. - Схоже, татко зовсім скоро дізнається, що я заміж виходжу. Блін! А я збиралася зробити йому сюрприз на день народження!

- Ти серйозно? - не можу зрозуміти, вона жартує чи правду говорить? Який же це сюрприз? Хоча… якщо врахувати, що Юля уявлення не має, хто я такий і які у мене відносини з її батьком… Точно буде сюрприз. І не лише для нього! 

- А що? - дивується дівчина. - Завтра у нього ювілей. Будуть всі впливові люди. От я і збиралася піти туди з тобою. Якщо ми таки одружимося сьогодні.

- Одружимося, - хмикаю і зупиняю авто біля центрального входу. - Навіть не сумнівайся. 

Оскільки навколо багато людей, доводиться відчинити для Юлі двері і навіть руку подати. На високих підборах вона практичного одного зі мною росту. Коли наші погляди зустрічаються, встигаю відмітити, що очі у моєї дружини дуже гарні. Зелені і яскраві. І чому я одразу цього не помітив? Як і того, що вона гарна. Навіть дуже. 

- Ну нарешті! - Кір здається знервованим. Ну, звісно, ми запізнилися і тепер доведеться домовлятися про те, щоб нас пропустили без черги. Та хіба це проблема? Я, як ніхто, добре знаю, що грошима можна вирішити практично все. 

Ми проходимо всередину, де до Юлі одразу підходить приваблива брюнетка. Вони обмінюються кількома фразами, і дівчина зацікавлено мене розглядає. 

Кір нагадує, що треба підписати контракт, і Юля забирає теку у нього з рук. Сідає у крісло в кінці залу й уважно розглядає всі пункти. Не довіряє мені? Правильно робить. 

- Отже, ти Макс? - до мене наближається подруга Калиновської та оглядає з голови до ніг. 

- Макс, - киваю і ховаю руки в кишені штанів. - Якісь проблеми?

- Хочу попередити стосовно Юлі. Не ображай її, зрозумів? - войовничо заявляє. - У моєї подруги повністю відбите відчуття самозбереження. Можливо, тому зараз вона робить все це. Та не забувай, що у неї впливовий батько. Зробиш щось не так - він по стіні тебе розітре.

- Мені вже боятися? - усміхаюся. Мене дійсно смішать її погрози. Якби я боявся, то не стояв би тут зараз. 

- У мене запитання, - до нас наближається Юля і хмуро трясе текою у мене під носом. - З якого це дива я маю жити разом з тобою? Хіба це так важливо?

- Ще й як, дорогенька, - розгубленість дівчини мене веселить. Невже вона реально думала, що ми одружимося і на цьому все закінчиться? - Ти не просто житимеш у моєму домі. Ти будеш грати щасливу дружину, а я закоханого до нестями чоловіка. До речі, всі інші пункти тобі підходять?

- Так, - бурчить. 

Я сам просив Кіра вписати моменти, які стосуватимуться поділу майна після розлучення. Я не претендую на те, що належить їй, як і дівчина не буде претендувати на моє майно. Після спливу чотирьох місяців ми просто розлучимося і забудемо одне одного, кожен отримавши те, за що так віддано зараз бореться. 

Юля ще деякий час переглядає документи, а коли таки підписує їх, я сам видихаю з полегшенням. 

- Я домовився! Ви наступні! - до нас повертається Кір і забирає у Юлі теку та повертає паспорт. 

Поки чекаємо, спостерігаю за тим, як подруги про щось перешіптуються. Мені важко уявити, що вже сьогодні ця блондинка ввійде у мій дім у статусі дружини. Все так швидко закрутилося і навіть не було можливості подумати, чи правильно я роблю. Наживати такого ворога, як Калиновський, зовсім не хочеться. Але ж ми і подружитися можемо, адже тепер я його зять. А мені добре відомо, який вплив на цього чоловіка має громадська думка. 

Нас запрошують у зал через п'ять хвилин. Юля помітно нервує поруч зі мною, а Кір тим часом робить фото на свій телефон.

- Не трясися так, - нахиляюся до неї і шепочу на вухо. - Твій батько не повірить, що ми шалено закохані, коли побачить ці фото. 

Дівчина важко видихає і несподівано обережно вкладає свою руку у мою. Вона у неї холодна і маленька. Дивно, але на мить я навіть гублюся від її дій. Здається, ніхто з нас не слухає про що говорить та жінка біля столу. Лише коли просить обмінятися обручками, Юля розгублено на мене витріщається. Здається, цей маленький нюанс вона таки забула. Добре, що я підготувався. І байдуже, що наречена мала бути інша. 

Кір передає мені обручки, і я впевнено одягаю меншу на палець дівчини. А от вона через хвилювання не одразу це робить. Коли ж у неї таки виходить, працівниця РАЦСу оголошує нас подружжям.

- Можете поцілувати дружину! - радісно заявляє, а Юля у цю мить різко блідне.

- Навіть не думай! - сичить крізь зубки. 

- Ти забула, що нам потрібні яскраві фото з весілля? - схиляюся до її вуха й тихо шепочу. - Хто ж нам повірить, якщо ми без поцілунків обійдемось?

Насправді поцілунок не має такого важливого значення. Та мені чомусь хочеться бачити цей вогонь в очах тепер уже дружини й відчувати її збентеження. 

Що ж ти робитимеш далі, крихітко? Це ж твоя гра і правила твої! То буде поцілунок чи ні?