Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ну як я могла так влипнути? Сама ж хотіла заміж, а тепер доводиться терпіти цього Коршуна! І не тільки терпіти, а ще й цілуватися з ним. Розумію, що фото з весілля мають бути реалістичними, а хто ж нам повірить, якщо ми з Максом тільки за руки триматись будем?
Ще годину тому я взагалі вважала, що ніякого весілля не буде. Коли до мене у квартиру заявився Вадим, земля втекла з-під ніг. Він же не ідіот і відразу зрозумів що до чого.
- Що за вигляд, Юль? - хмуро запитав.
Добре, що я додумалася не впускати його у квартиру й навіть двері зачинила. Розмовляючи у коридорі, у мене точно буде більше можливостей втекти.
- Одружуватися зібралася! - випалюю весело. - Та жартую я, Вадь! У нас з Нікою тематична фотосесія. От і нарядилася ось так!
Для кращого ефекту кручусь перед хлопцем і дуже сподіваюся, що він мені таки повірить. Але, як я вже говорила, Вадим далеко не ідіот. А ще він знає про бажання наших батьків одружити нас. І про моє бажання не виходити за нього.
- Юль, якщо ти зібралася робити чергову дурницю, краще не треба, - Вадим хмуриться і робить крок назустріч. Мушу визнати, що чоловік він привабливий. Напевно, відбою від дівчат немає. І чого взагалі за мною бігає? Невже не бачить, що мені неприємна його близькість? Сама не розумію, чому це так. Просто не подобається він мені, і все тут!
Роблю крок назад, щоб збільшити відстань між нами. Часу все менше і, здається, такими темпами я просто не встигну на власне весілля.
- Тебе спитати забула, - фиркаю. - Це мені?
Забираю у чоловіка квіти й пригортаю до себе величезний букет. Не люблю червоні троянди від слова зовсім. У мене вони асоціюються зі смертю матері. Пам'ятаю, що на її похороні таких букетів було дуже багато. Вона ці квіти щиро любила.
- Тобі, - киває Вадим. - Зайдімо у квартиру і поговоримо.
- Я поспішаю, - бурчу і таки роблю спробу обійти чоловіка, тільки от він не збирається так просто мене відпускати. Хапає за руку - і букет нареченої падає до моїх ніг. Тримати обидва просто не виходить. - Вадиме!
- Я нікуди тебе не відпущу! - заявляє впевнено, а я розумію, що найгірші мої очікування таки справдилися.
- Це ми ще побачимо! - фиркаю і роблю те, що здається мені правильним. Або ж просто більше нічого на думку не спадає… Б'ю Вадима його ж букетом по голові, та так сильно, що бутони розлітаються навколо нас, а пелюстки покривають голову та плечі чоловіка. Ефект несподіванки спрацьовує на ура! Вадим втрачає контроль, а мені цього часу достатньо, щоб застрибнути у ліфт. На щастя, він знаходиться саме на моєму поверсі.
Поки їду вниз, намагаюся віддихатися. Знаю, що Вадим так просто не відпустить і точно кинеться слідом. І якого біса він взагалі припхався у такий невідповідний момент?
На першому поверсі поки що нікого немає, але я чую швидкі кроки десь на сходовій клітці. Здається, Вадим вирішив наздогнати мене таким чином.
Вибігаю на вулицю, сильно шкодуючи, що не викликала таксі раніше. Як бути далі, не знаю, але проблема вирішується сама, коли біля під'їзду бачу знайому тачку. Без зайвих думок забираюся всередину й прошу Макса їхати швидше. Вадим вибігає з під'їзду останньої миті й виглядає при цьому дуже комічно. Знаю, що подібний вибрик він мені не пробачить. Та хіба це так важливо? Зараз у мене важливіші справи є! Наприклад, власне одруження!
Повертаюся думками в реальність і розумію, що Коршун чекає якогось кроку з мого боку. Сам не цілує і розглядає прискіпливо. Думає, що злякалася? Ха! Та він ще не знає, хто йому в дружини дістався!
Обережно кладу руки на плечі чоловіка й зменшую відстань між нами до мінімальної. Навколо тихо, і тільки Кирило стоїть поруч з телефоном, щоб зафіксувати цю важливу мить. В принципі, нічого страшного не станеться, якщо я поцілую цього чоловіка. Ми ж тепер подружжя і грати кохання доведеться частенько.
Тільки-от мені так і не доводиться цілувати Макса. Коли відстань між нашими губами стає мінімальною, двері у зал відчиняються, і до нас мало не влітає мій батько, а за його спиною Вадим.
Ну що ж, чогось подібного варто було чекати. Тарасов пожалівся моєму таткові, а той швидко зібрав у голові загальну картину.
- Що тут відбувається? - голос батька сповнений люті. О, так! Він точно не таким уявляв собі день мого одруження. Ну і наречений мав бути зовсім інший.
Максим швидко розуміє, що відбувається і впевнено бере мою руку у свою. Напевно, збоку ми виглядаємо доволі ефектно, шкода, що татко все зіпсував.
- Доброго дня, Володимире Павловичу! - першим заговорив саме мій чоловік. - Мене звати Максим Коршун. Щойно ми з вашою донькою одружилися.
- Коршун? - і чого це у татка така дивна реакція? Он як зблід, наче реально злякався чогось. Або когось…
- Так, це я, - а от сам Макс - сама холоднокровність. Він впевнено тримає мою руку у своїй, і чомусь я відчуваю себе захищеною поруч з ним. Хоча й зовсім його не знаю. - Пробачте, що не попередили вас про весілля. Ми вирішили зробити все тихо й без зайвих очей.
- Мої очі також зайві, Юле?! - батько дивиться на мене так, наче я найбільша у світі зрадниця. Можливо, я б і слухала свою совість, якби не одне "але". Татко зібрався одружити мене з Вадимом і поставив свої умови. Він знає, як сильно я хочу отримати цей фонд і готовий маніпулювати мною, як йому заманеться.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай одружимось, Уляна Пас», після закриття браузера.