Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Морозенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Морозенко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Морозенко" автора Панас Мирний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 56
Перейти на сторінку:
волю», пішла в місто за наймичку. Місто її перемололо, перечавило й викинуло, вона повернулася на село і опинилась у холодній і обдертій хаті на грані катастрофи. їй би веселіше було повіситись, аніж отак жити, коли б не дитина, не Пилипко. Щоб син не виривався в таку холоднечу до хрещеного батька посипати, вона лякає його страхітливим дідом Морозенком. Та Пилипко, сповнений любові до мами й бажання порятувати її, таки викрадається серед ночі, іде в далеку дорогу, щоб принести додому грошей сороківку, ковбаси й паляниці.

Хлопчик замерзає в лісі, в царстві Морозенка, і ця трагічна сцена, змальована з реалістичною правдивістю, і разом з тим— з казковою феєричністю, вражає нас до глибини серця.

Панас Мирний дуже любив природу, тонко відчував її настрої і вмів яскраво розповідати про красу степів, річок і гаїв рідної Полтавщини.

Чарівне оповідання «Серед степів». Ось автор милується степом, тішиться ним: «... синє небо, побратавшись з веселою землею, розгортає над нею своє блакитне, безмірно-високе, безодньо-глибоке шатро: де тоне ваш погляд у безкрайому просторі, як і ваша душа — у безмірній безодні того світу та сяйва, синьої' глибини та сизо-прозорої далечизни...» Художник слова знов накладає і накладає пензлем мазки ще тонші й виразніші, ніжні, ледь помітні й — широкі, на півнеба, на півсвіту...

Автор, сам зачарований, приголомшений красою світу, у захваті заплющує очі, й тиха радість починає обнімати його серце. Аж ось зустрічається йому валка возів: це правляться селяни з родинами, з усім збіжжям і начинням у далекий-далекий край — на Амур. Немає їм тут землі, немає радості серед цієї розкоші. І візник Яким питається, як записатися на Амур. Чого? Хіба є де кращий край на білому світі, ніж оцей, свій?

— Так воно-то так, добродію. Що й казати? Хороше в нас, красно, і всього вволю є... Тільки все то, добродію, чуже та не наше.

І тут, серед степів, серед цієї краси невимовної,, серед раювання природи, чути, як стугонить незлагоджене громадське життя, як тріщать опори, на яких воно тримається.

«Бо вже ж тая Кривда стала правдувати»,— співали тоді в пісні. Кривда й виганяла трудівників-хліборобів з рідного краю...

От Панас Мирний і написав «Казку про Правду та Кривду».

Розповідає її дітям стара-престара бабуся. Сили і явища природи наділені тут людськими пристр істями й поставлені в людські взаємини, між ними точиться безнастанна боротьба. Кривда й над людьми гору взяла: «устав рід на рід, коліно на коліно, розпочали січу душогубну...»

«— Бабусю, а настане коли такий час, що Правде одоліє Кривду й почне на землі панувати? — спитався бабусі білолиций Івась.

Усі діти уп’яли очі у бабине обличчя, дожидаючи, що та скаже. Бабуся нічого не одказала, тільки низько-низько склонила голову, і та стара голова її на тонких в’язах чогось дуже хиталася».

Нелегко з Кривдою боротися,— каже письменник.— І нехай кожен змалку знає це і готує себе до боротьби з нею, до боротьби за перемогу Правди і її панування.

Якою дорогою піти? Дорогою совісті й порядності чи, може, совість і честь заважатимуть? Може, вони тільки зайвим тягарем будуть? Ще змалку, ще в підлітка, душа пускає пагіння у той чи в інший бік, і вже видно, на яку стежку схильна стати ця маленька людина. Отак і в оповіданні «День на пастівнику» Ми бачимо ті різні схильності у трьох пастушків. Вони всі брати. Грицько й Івась — рідні, а Василь — двоюрідний. Вони по-дитячому сваряться, по-дитячому й міряться, а в тих сварках уже видно, що їхні незгоди мають якусь соціальну

підоснову, ще, може, незначну соціальну нерівність, але яка, безсумнівно, дедалі зростатиме. У Василя батько — полковий писар і якісь грошенята присилає додому. Василь учиться в школі, він хлопчик розумний, здібний, допитливий і вольовий. Але він уже знає, що йому в житті не по дорозі з Грицьком та Івасем. Грицько й Івась у Школі не вчаться, вони тільки глибоко зітхають, коли мова заходить про школу. Про занехаяне й покинуте князівське дворище Ратієвщину вони знають страшні й дивовижні перекази, в яких справжні факти перемішані з неймовірними вигадками. Для Грицька й Івася оте дворище тільки й цікаве своєю казковістю. А Василь — практичний. Він ладен чортам душу запродати, аби тільки доскочити отакого маєтку.

«Василь глухо зітхнув.

— Ох! Хіба уже не доживу до того...— промовив.

— До чого? — спитав Грицько.

— А Ратієвщина моя

1 ... 5 6 7 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морозенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морозенко"