Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Зате після біганини у всіх прокинувся вовчий апетит і ми із задоволенням потріскали їжу. Якою ж вона виявилася смачною!

Просто лежати на пляжі швидко набридло. І я повела Іллю подивитись катамаран. А точніше, тримаран. Для більшої безпеки я обрала саме таке судно, взявши його в оренду на два місяці.

— А він великий! — захопився Ілля.

— Шість метрів завдовжки та двадцять завширшки. На палубі навіть намет можна поставити та ночувати, не сходячи на берег. Але ми ночуватимемо на березі, — одразу попередила. Але Іллюша не засмутився, продовжив із розумним виглядом вивчати нову забаву:

— Дуже важкий? — він по-діловому постукав рукою по накачаному балону-поплавцю.

Тримаран частково стояв на березі. Так зробили спеціально, щоби він не уплив, якщо вода в річці підніметься через скидання води на Київській греблі. Для надійності його прив'язали до дерева на березі такелажною стрічкою.

— Не важкий, — продовжила я відповідати, — але найбезпечніший. Катамаран вважається найбільш стійким плавзасобом. Ось дивись: ці балони знизу посилені спеціальним матеріалом, щоб не прорватися об гостре каміння. Усередині вони мають подвійну повітряну камеру. Навіть якщо один із поплавців сильно пошкодиться, його можна буде прибрати. І вийде просто катамаран. Ця металева рама зверху з легкого та міцного сплаву. Завтра вранці ми спустимо тримаран на воду, і ти допоможеш мені покласти настил дерев'яної палуби поверх рами. Це найважча деталь з усієї конструкції. Після цього ми зможемо завантажити всі наші речі. Без палуби, у зібраному стані, вага цієї моделі близько шістдесяти п'яти кілограмів. Це менше, ніж ваша з Лізою вага.

— А скільки людей на ньому може пливти?

— За паспортом він розрахований на вісім осіб екіпажу. Це великий тримаран. Загальна вантажність до півтори тонни! Але вся краса в тому, що ним можуть керувати навіть підлітки середньої комплекції. У нас із Лізою є досвід сплаву на байдарках. На тримарані навіть легше вийде. Тому що він не перевертається навіть при сильній хвилі, наприклад, якщо поруч пропливе навантажена баржа.

— Він, певно, повільний? — трохи розчаровано спитав хлопчик. — Якщо йти тільки на веслах, то ви з Лізкою швидко втомитеся.

— У таборі лежить двигун. Бачиш ці кріплення у задній частині? Завтра ми туди підвісимо двигун. Мотор малопотужний, але нам для подорожі його тяги у п'ять кінських сил вистачить. Склянки бензину достатньо на годину роботи. Чергуватимемо роботу мотора з веслуванням. А ще можна було б поставити вітрило, воно входить у комплект. Мої студенти вже його випробували. Але ми залишимо вітрило на березі, я не вмію ним користуватися.

Впоратися з простим вітрилом я могла, але не хотіла зайвий раз ризикувати. При попутному вітрі катамаран міг розвинути велику швидкість. І міг стати некерованим. Все ж таки повноцінних веслярів лише двоє — я та Ліза.

— А я веслуватиму?

— А як же! Ти мій перший помічник! — не втримавшись, я обійняла Іллю і міцно притиснула до себе. — Єдиний чоловік на кораблі. Моя гордість!

Хвилина ніжності закінчилася дуже швидко. Іллюша виплутався з моїх пут і з щасливим гиканням помчав розповідати Лізі все, що дізнався нового.

Ближче до вечора ми повернулися до табору. Діти почали розводити багаття, щоб приготувати гарячу вечерю. А я пішла до намету перебирати речі, що залишилися після від'їзду студентів. І складати все необхідне для походу у водонепроникні гермо мішки, куплені Лізою у туристичному магазині.

Провозилася аж до вечері та те не закінчила. Ліза зварила в казані гречку, нарізала сиров'ялену ковбасу, зробила овочевий салат та заварила чай.

Ми розсілися навколо вогнища і почали неквапливо вечеряти та теревенити про все на світі. Але найбільше розмова крутилася навколо нашої подорожі. Ілля строчив запитаннями, як із кулемета.

— Чому Дніпро так називається?

— Існує теорія про кельтське походження назви річки від слів «don – вода» та «ieper – верхня». Але різні народи називали її по-своєму. Греки — Борисфеном. Це означає «річка з півночі». У Стародавньому Римі — Данапрісом. А слов'янський народ назвав Славутичем.

— Я хотів би допливти до Чорного моря! Скільки потрібно часу?

Піднявши з землі паличку, я схематично зобразила річку, перекреслюючи її в декількох місцях поперечними смугами.

— Я знаю хлопців, що спустилися до гирла річки на каяку за шістнадцять днів. Вони подолали тисячу кілометрів та потрапили до Книги рекордів Гіннеса. Але це було дуже складно і фізично, і емоційно. До того ж на шляху три шлюзи. У нас немає спеціальної підготовки, щоб правильно шлюзуватись.

— А що таке шлюзи?

Спати хотілося страшно. Позіхнувши від душі, я постаралася уникнути відповіді. Відчувала, що запас запитань у допитливого хлопчика невичерпний.

— Іллюшо, чи не час нам всім спати? Про шлюзи наступного разу розповім. Завтра рано вставати. Чи ти передумав?

— Ні! — хлопчик хитро примружився. — Але залишилося п'ять хвилин до півночі. І настане перше липня!

— І що?

— Як що? Можна вручати подарунки! В мене ж першого липня день народження!