Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 75
Перейти на сторінку:
та Сатурн,

Молодший брат Титанів, одібрав

Престол у старшого, а потім сам

Уляг насильству: син його Зевес

Зборов Сатурна й владу захопив.

Йому вклонялись греки; на Олімпі

(Для Зевса то було найвище небо)

Його шукали; будували храми

В Додоні, в Дельфах і по всій Елладі.

Старий Сатурн тікав на Захід – в землі

Латинські, Кельтські й дальні Острови.

Ці й інші оточили Сатану,

Потупивши звологлі очі. Все ж

Блиск втіхи темної у них сяйнув,

Коли збагнули: Вождь не впав у розпач,

І навіть у загибелі самій

Погибелі нема. Тоді-то Сатана

Здобувсь на підбадьорююче слово,

Улесливо-пихато-пишномовне,

Та оживив прив’ялу їх снагу,

Розвіяв страх і сурмачам звелів:

Хай Стяг озвучено замайорить у Пеклі.

Прапороносець-велет Азазель

Підніс окуте сяйним сріблом древко;

І золотим шитвом та самоцвіттям

Оздоб, відзнак та знаків геральдичних

Заблискотів, неначе Метеор,

Під звуки сурм і радісних фанфар

Розгорнутий широко гордий прапор.

І вирвався у сонмищ духів клич,

І покотився Пеклом з краю в край,

Сполохавши одвічне царство Ночі

Та Хаосу; і тисячі знамен

Затріпотіли блиском різнобарвно,

І, мов тайга безкрая, сколихнулись

Списи, блискучі шоломи й щити.

Хвилина – й рушили міцні фаланги

Під музику врочисто-ніжну флейт,

Що на мотив Дорійський з давніх-давен

Розбуджує не шал сліпий, не лють,

А впевнену в собі одвагу й силу,

Сувору, неодступливу хоробрість,

Котрим чужі надрив, хитання, кволість

Однаково – в безсмертних і в людей.

Всі рушили – єдина мисль і міць,

У чарах музики на час забувши

Спекоту Пекла, – і безмежним фронтом

Розшикувались перед Сатаною.

Згуртована і вишколена сила

З сяйною зброєю напоготові

Чекала від суворого Вождя

Наказів. Він окинув бистрим оком

Божисті постаті бійців, шеренги

Та військо все – і знову пойняла

Пиха його закам’яніле серце.

Бо як світ світом не збирав ніхто

Могутнішого війська, у людей

Їх армії проти цієї – жменька

Пігмеїв, що бояться журавлів,

Хай би й в одне з’єднались геть усі

Війська геройські: велетні з-під Флегри,

Ліванські і троянські збройні сили

Разом з богами, котрі їм сприяли;

І воїнство прославлене Артура;

І лицарі хрещені й нехрещені,

Що у хрестових билися походах, —

Дамаські, аспрамонські, монтабланські;

Та армії арабів, що з Бізерти

Рушали на Європу й воювали

Полчища Карла славного. Війська

Усіх часів – мізерність проти армій

Пекельних, ждучи жесту Сатани,

Що возвишавсь над ними, як Твердиня,

Ставний та владний. В нього-бо не згас

Блиск Слави давньої, лише примерк,

Немов навскісне сонячне проміння,

Що вранці пробивається крізь мряку

Чи в сутінках затемнення непевних

Вистрілює з-за Місячного диска,

А тінь примарна суне по Землі

І привидами змін ляка монархів.

Так Сатана – Архангел падший – сяяв

Над іншими. Проте сліди глибокі,

Карбовані громами, поорали

Його лице, змарніле від турбот,

І на чолі насупленім, в очах

Запалих, попри спалахи гордині

Та мстивости, сяйнуло співчуття

І жаль до послідовників, що муку,

Замість Блаженства Вічного знайшли

За бунт, що він підняв. Їх-бо мільйони,

Позбавлені Небес, не прокляли

Його, а вірні й віддані стоять,

Мов бурею обпалені Дуби

Чи Кедри, блискавицями обтяті.

Він знак подав, що буде промовлять,

І військо вишикувалось півколом

Круг нього та старшинської когорти,

Уважне і суворо-мовчазне.

Він тричі починав промову й тричі,

Сльозами захлинаючись, змовкав.

Нарешті мовив так серед зітхань:

«О міріади несмертельних Духів!

О Воїнство Небесне незрівнянне

Ні з ким, крім Всемогутнього! Не буде

Безславною війна ця, хоч падіння,

Яке спіткало нас, – сумне; безодня,

Яка розверзлася після Небес, —

Ненависна. Але хіба могли

Пророцтва чи далекосяжний розум

Нам те, що трапилося, предректи?

Коли ж упали ми – чи хто повірить,

Що ся громада незборимо-вічна

Згуртованих богів, без котрих Небо

Геть опустіло, знов не підійметься

І не візьме того, що нам належить?

Бо то не я (мені все Небо свідком!)

Довів до сього; не я – що небезпек

Не уникав і до порад нечуйним

Не був. То – Він, всевишній Вседержитель,

Безпечно возсідаючи на троні,

Кохався в узвичаєнім підхлібстві

І нас спровокував на праве діло

Й на се падіння, виявивши силу,

Приховувану досі, тепер знану.

Зате пізнали ми і нашу міць:

Війни – не боїмось, боїв – уникнем,

І те, що зброєю не добули,

Нам дасть згуртованість, підступність, розум;

Бо перемога, вирвана насильством,

Лише наполовину перемога.

В просторах Хаосу нові світи

Утворяться; була на небі чутка,

Що намір Він виношував створити

Та розселити там нові істоти

І дарувати їм високу ласку,

Немов Синам Небес. Ми їх знайдем,

Спізнаємося; як не їх – то інших,

Бо не затримає Небесних Духів

Пекельна хлань і не сховає тьма.

Усе доладно зважимо, несхитні

В одному: Упокореність і мир

Образливі нам, що Війну обрали,

Одверту чи приховану – Війну».

Сказав – і блиснули мечів мільйони,

З вогненних піхов вихоплені рвучко,

Й навальний клекіт покотився Пеклом,

Коли стискаючи в правицях зброю,

Вдаряли нею об щити на виклик

Супроти Бога та його Небес.

Поблизу там здіймалася Гора

З вершиною, що бурхала вогнем

Та хмаровищем диму, а на схилах

Лисніла кристалічно – певний знак

Металотворчого діяння сірки.

Од війська відділилися загони

Численні та помчали до гори,

Немов солдати попереду армій,

Споряджені копать окопи й шанці

Чи будувати табори. Мамон

Очолив їх – той, що й на Небесах

Ходив затулено, уп’явши зір

У вистелені золотом стежки

І не здіймаючи очей угору

До Божеських висот. У нього

1 ... 5 6 7 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"