Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

Як тільки я переконався, що Надя піднялась на перший поверх і точно не мала змоги почути нічого зі сказаного тут, у підвалі, то зробив крок до Ані та прямолінійно заговорив:

— Якого біса ти взагалі приперлася? Тебе ніхто не запрошував.

У відповідь на моє запитання вона широко розтягнула свої величезні внаслідок численних косметичних процедур, яскраво-нафарбовані червоним губи.

— Так ти, виявляється, зрадник, Владе. Ох, як же мені шкода бідну Вікусю…

Аня дратувала мене завжди, але сьогодні вона змогла перевершити саму себе. Ніколи не розумів, чому Саша вирішив одружитися саме з цією дурненькою моделлю, але він чомусь вперто повторював, що вона найкраща жінка, яку він зустрічав у своєму житті. Невже брат ніколи не бачив її істиглї натури?

Насправді, у мене було вже чимало можливостей показати йому справжню Аню, проте я не поспішав з цим. По-перше, не хотілося руйнувати щастя брата, а по-друге, завжди вигідно мати механізми впливу на оточуючих.

От і зараз я збирався застосувати один з вивіданих раніше фактів:

— Хто б говорив, дорогенька. Ти ж сама зрадниця, яка, до того ж, завагітніла не від законного чоловіка.

Мої слова стали сильним ударом для Ані, яка раніше навіть не здогадувалася, що її брудний секрет може бути відомий мені. Вона перестала посміхатися та помітно зблідла, що було помітно навіть незважаючи на велику кількість тонального крему на обличчі. Саме на таку реакцію я й очікував.

— Звідки ти знаєш? — тихо запитала Аня, навіть не думаючи сперечатися зі мною та запевняти, що це все неправда.

Як би там не було, цю жінку аж ніяк не можна було назвати повною дурепою, так що їй чудово було зрозуміло, що такий як я ніколи не буде блефувати та розкидатися безпідставними звинуваченнями.

При тому, було очевидно, що вона дуже сильно боялася, що ця інформація може потрапити до її чоловіка, чим зараз і варто було скористатися.

— У мене свої джерела. І якщо ти хочеш, щоб Саша не дізнався про те, що твоя дитина від головного ворога родини Романюк, то раджу мовчати про Надю.

Помітно розслабившись, Аня похитала головою:

—  Не перебільшуй, Владе. Степана Пилипенко не можна назвати вашим головним ворогом, йому далеко до Данила Сербського…

— Не змінюй тему, Аню. Особистість батька твоєї дитини не відміняє факту подружньої зради, — мій тон став ще більш холодним.

Вона одразу ж підняла руки вгору, демонструючи небажання вступати зі мною в конфлікт, і пообіцяла:

— Я нікому нічого не скажу. Але дозволь мені задати тобі одне запитання. Чому ти вирішив зрадити? Твій вчинок не можна виправдати сваркою та великою кількістю алкоголю. До того ж, ви з Вікою здаєтесь ідеальною парою….

— Це не твоя справа, — вже без злості, а втомлено сказав я. Найбільше зараз хотілося спровадити зі свого дому дружину брата та залишитися самому, тому я сказав прямо: — Тобі час іти.

— Але ж я хотіла…

— Не зараз, — урвав її я.

Що б там не було, це могло почекати, оскільки зараз точно був максимально недоречний момент для вирішення будь-яких питань з Анею. На щастя, вона швидко усвідомила, що їй варто якнайшвидше піти, і зробила саме це, не задаючи більше жодних дратуючих запитань.

Залишившись наодинці з собою, я дістав з бару віскі та налив його в стакан, розуміючи, що нічого, крім алкоголю, не здатне принести мені хоч якесь полегшення.

***

— Ти ж пам'ятаєш, що на цих вихідних ми повинні з'явитися на презентації нового аромату?

Віка вийшла з ванної кімнати, завершивши всі свої рутинні косметичні процедури, і попрямувала до ліжка, навіть зараз, у домашніх умовах, не здатна відмовитися від своєї фірмової ходи від бедра.

— Так, моя асистенка уже кілька разів нагадувала мені про цей захід, — відказав я, не стримавшись від втомленого зітхання.

— Ну звісно, туди ж стільки преси та селебріті запрошено, що не прийти просто не можна.

Світські заходи завжди були середовищем Віки, оскільки вона просто обожнювала знаходитися в центрі уваги. У свій час ця риса її характеру здавалася мені надзвичайно привабливою, але згодом такий сильний нарцисизм почав викликати виключно розратування.

Знявши шовковий халатик, Віка залишилася у самій чорній мереживній білизні та панчохах, але я несподівано навіть для себе не відчув жодного збудження. Надто багато було в ній було, назвімо це так, «перчинки», а мені хотілося чогось більш ніжного та легкого.

У голові мимоволі одразу з'явився образ Наді. Ця жінка була скромною, але відчувалося, що за її стриманістю стоїть сильна внутрішня опора. Вона здавалася мені магнітом, якому просто неможливо було чинити опір.

Саме в цей момент я чітко усвідомив, що нізащо не міг дозволити Наді піти від мене. Потрібно було за будь-яку ціну змусити її залишитися, і в голові вже назрівав план, як досягти цього.