Читати книгу - "ТаЄмниця , Arachne "

Вона спробувала встати, але тіло було слабким, і їй знадобилося кілька хвилин, щоб прийти до тями. Пам'ять була неначе стерта — вона не могла згадати ні свого імені, ні того, як опинилася тут. Єдине, що залишалося в її свідомості, — це відчуття тривоги і якогось навислого над нею року.

І раптом її охопило бачення. В очах Астрае спалахнули зірки, а перед нею розгорнувся цілий всесвіт. Вона бачила галактики, що обертаються в безкрайньому космосі, планети, що несуть у порожнечу, і зоряні кластери, що сяють нестерпним світлом. Це було одночасно і зачаровуючи, і лякаюче. Бачення пронизало її розум, змусивши затремтіти від неймовірної сили та усвідомлення, що вона бачить не просто зірки, а цілі світи, яких вона ніколи раніше не знала.

Її оточували образи, що химерно переплітаються між собою. Вона бачила руїни стародавніх цивілізацій, які колись процвітали і зникли без сліду, бачила війни, епічні битви, величезні армади кораблів, що летять простір, і самотні душі, втрачені у вічності. Все це майнуло перед нею, як кадри з фільму, але кожен кадр був сповнений емоцій та таємних значень, які вона не могла розшифрувати.

Потім перед її очима з'явилося зображення - обличчя, таке знайоме, але вона не могла згадати, кому воно належить. Це була її особиста особа, а й зовсім її. Воно було спотворене видіннями, які вона могла контролювати. І разом із цим обличчям вона побачила іншу картину: дивна істота, чиї очі світилися міріадами зірок, як її власні. Воно ніби спостерігало за нею, чекаючи чогось.

Коли видіння зникло, Астрае виявила, що її дихання збилося, а серце стукало в шаленому ритмі. Її розум все ще був занурений у цей хаос, і вона не могла зрозуміти, де закінчуються видіння та починається реальність. Здавалося, що межі між світами стираються, залишаючи її самотньою у цьому зруйнованому місці.

Вона спробувала знову зібрати думки, але натомість перед її очима почали з'являтися нові видіння — образи різних світів та часів. Їй з'явилося бачення пустелі, вкритої пісками, де хтось відчайдушно кричав її ім'я. Потім вона побачила гірський хребет, який приховував стародавнє місто, яке вмирало під товщею льоду. Ще одне бачення — безкрає море, де на горизонті виникав величезний вир, що затягує кораблі і цілі острови в безодню.

Ці фрагменти різних реальностей і часів спантеличували її. Хто вона? Як її звуть? Чому вона все це бачить? Щоразу, коли вона намагалася зосередитися на одному баченні, воно розчинялося, поступаючись місцем наступному, створюючи нестерпну плутанину в її голові.

Намагаючись упоратися з цим нестерпним болем і почуттям втрати, Астрае раптом усвідомила, що її бачення не просто образи, а ключі до розгадки минулого. Можливо, відповіді приховані десь у глибині цих видінь, і їй треба зрозуміти їхнє значення, щоб знайти шлях назад до самої себе.

Але як тільки вона вирішила зосередитися на цих видіннях, раптом пролунав дивний шепіт, що заповнив простір навколо неї. Голос, що прийшов із нізвідки, казав їй, що відповіді можна знайти тільки в одному місці — з іншого боку зірок. Цей шепіт був подібний до поклику, що вимагає від неї вирушити в небезпечну подорож, яка допоможе їй зрозуміти своє призначення.

Астрае встала з вівтаря і попрямувала до виходу з стародавнього храму, стискаючи в руках фрагменти видінь, які стали її єдиним путівником. На неї чекав довгий шлях, повний загадок і випробувань, але вона знала, що тільки так зможе розкрити таємницю свого минулого і знайти те, що пов'язує її з іншими світами та далекими реальностями.

Астрае продовжувала рухатися стародавнім храмом, її кроки гулко відбивалися від холодних кам'яних стін. Вона намагалася осмислити те, що тільки-но побачила, і розібратися у своїх почуттях. Вона знала, що її очі — не просто дар, а щось більше, що пов'язувало її з багатьма світами. Вона могла бачити майбутнє, минуле, а можливо навіть впливати на них. Але її нові сили не принесли їй спокою, навпаки, вони привернули небажану увагу.

Знаходячись глибоко у своїх думках, Астрае не відразу помітила, як простір навколо неї змінився. Коли вона вийшла з храму надвір, перед нею розкинувся інший світ. Зірки світили яскравіше, ніж коли-небудь раніше, а небо було наповнене кольоровими хвилями, що переливаються, наче всесвіт сам вітав її. Але разом з цим новим, більш живим світом вона відчула загрозу, що насувається.

Незабаром вона почала помічати, що за нею хтось стежить. Спочатку це були лише тіні, що миготіли на периферії її зору, але з часом все ставало явнішим. Її сила привернула увагу могутніх істот, які почали полювання на неї. Астрае відчувала їхню присутність як зловісні, холодні потоки, що проникають у її свідомість. Вони були могутніми, давніми та нескінченно небезпечними.

Ці істоти, іменовані Мисливцями за Силою, прагнули використати її здібності у своїх цілях. Вони являли собою давню расу, яка оволоділа багатовимірною магією і могла переміщатися між світами з такою ж легкістю, як і звичайна людина проходить через двері. Їхня мета була проста - захопити Астрае і використовувати її очі для зміни ходу часу та захоплення інших світів. Вони знали, що, підкоривши собі її силу, зможуть правити у своєму вимірі, а й у незліченних інших.

Ці істоти були безжальні та хитрі. Вони вміли маскуватися, стаючи практично невидимими для звичайних очей. Однак Астрае, зі своїми здібностями, відчувала їхнє наближення задовго до того, як вони з'являлися в полі зору. Її очі показували не лише майбутнє, а й небезпеки, приховані у тінях. Але цього було замало, щоб уникнути їх. Їй довелося навчитися передбачати їхні дії, знаходити способи обдурити їх і ховатися в найнесподіваніших місцях.

На другом наприкінці цієї боротьби знаходилися Стражі Балансу - стародавні зберігачі рівноваги між світлом і темрявою, життям і смертю, початком і кінцем. Вони боялися, що здібності Астрае можуть зруйнувати цей баланс. Їх існування було загрозою, яку необхідно усунути за будь-яку ціну. Вартові Балансу вірили, що такі сили, як у Астрае, не повинні належати одній суті, оскільки вони могли б порушити порядок усієї світобудови.