Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Мартін здригнувся. Він не чекав такої прямолінійності від Громадянина.

— Невже розмови на політичну тему такі небезпечні? — запитав він.

— Якщо в громадських місцях та ще й за участі іншосвітянина із дивними думками, то так. Нова Республіка дуже не схожа на дегенератів й анархістів, які зараз орудують на вашій рідній планеті. Дозвольте мені на цьому наголосити. Їхні імператорські високості дарували вам певні права, бо ви потрібний нам чужинець. Варто вам перевищити ці права, і доведеться відповідати, причому відповідати повною мірою. Якщо до вас туго доходить, я радив би провести решту вільного часу в готельному номері, аби ваш язик випадково не ляпнув чого-небудь інкримінуючого. Втретє запитую: ви мене зрозуміли?

Мартін сидів немов покірне ягнятко:

— Т-так.

— Тоді забирайтеся геть із мого кабінету.

Вечір.

Середнього зросту чоловік із нічим не примітною статурою, каштановим волоссям та охайно підстриженою бородою, не роздягнувшись та сховавшись за пов’язкою для сну, лежав поверх ковдри готельного ліжка. Сонце сідало за обрій, і похмурим килимом повзли тіні. В жирандолі шипіли газові світильники, розкидаючи по кімнаті напівтьму. Десь під стелею дзижчала муха: щось шукаючи, виписувала різкі віражі.

Мартін не спав. Він задіяв увесь свій інструментарій засобів боротьби із прослушкою, і зараз усі його мікродрони несли варту, шукаючи «жучків», яких тут могло напхати управління Куратора. Його набір для контрборотьби не був розмаїтим: у Новій Республіці така техніка заборонена, тому її довелося провозити контрабандою в закупорених сальних залозах та ямках карієсу. Тепер його інструменти полювали на підслуховуючі пристрої, скидаючи дані обстеження на монітори, вшиті в пов’язку для сну.

Урешті-решт, переконавшись, що він у номері сам, Мартін відкликав муху, чиї SQUID-сенсори так і промовчали, та перевів усіх блішок у режим очікування. Чоловік підвівся і зачинив віконниці. Тепер управління Куратора могло би за ним стежити, тільки якби запхнуло в гардероб свій самописець із механічним барабаном.

Із нагрудної кишені тепер пожмаканої куртки він дістав тонкий блокнот у шкіряній палітурці.

— Поговори зі мною.

— Привіт, Мартіне. Пуск. Рівень конфіденційності — сто відсотків.

— Добре. — Він прокашлявся. — Зворотній канал. Виконуй. Мені треба переговорити з Германом.

— Повідомлення відправлено.

Блокнот замовк, але Мартін спокійно чекав. Зшиток скидався на персонального асистента, такий собі скромний цифровий секретар сучасного бізнес-консультанта із Терри. Їх можна було монтувати де завгодно: у меблі, в одяг і навіть вставний зуб, — та Мартін віддавав перевагу старомодному блокноту. Щоправда, типова компоновка персонального асистента не передбачала плаґіна з причинно-зумовленим (інакше — каузальним) каналом зв’язку, особливо такого, дальність дії якого становила дев’яносто світлових років, а пропускна здатність — п’ять петабітів. І хоча коли місцевий агент залишив йому блокнот у таємній закладці під парковою лавою, майже два петабіти з пакета було використано, пристрій становив велетенську цінність для Мартіна. Фактично дорівнював вартості його життя, особливо якби охранка зловила його з таким пристроєм.

Космічному субсвітловому ваговозу знадобилося мало не сто років, щоб доставити із системи Септагона квантову чорну скриньку каузального каналу зв’язку; її близнючка провела вісімдесят років у трюмі такого самого вантажного корабля, який прямував на Землю. Тепер вони забезпечували миттєву комунікацію між обома планетами (миттєву — в рамках спеціальної теорії відносності, але не здатну порушити причинно-наслідкові зв’язки) та обмежену кількістю кубітів, що пішли на її створення. І коли пакет обсягом п’ять мільярдів мегабітів закінчиться, то закінчиться назавжди, аж до нової поставки субсвітловим космічним ваговозом.

(Не те, щоби такий клас кораблів становив якусь рідкість, адже побудувати й запустити кілограмовий «зоряний віхоть», що міг перевезти велетенський корисний вантаж масою сто грам, можна було практично в приватному гаражі. Просто влада Нової Республіки мала лиховісну вдачу стосовно контактів із ідеологічно зіпсутим усесвітом навколо.)

— Алло? — відгукнувся персональний асистент.

— Асистенте, це Герман? — уточнив Мартін.

— Асистент слухає. Герман на лінії, всі маркери автентифікації оновлено.

— Сьогодні в мене була співбесіда з Громадянином із управління Куратора, — почав Мартін. — Вони страшенно переживають через підривну діяльність.

Шістнадцять слів за п’ять секунд, записані з високою якістю, — приблизно пів мільйона бітів. У текстовому форматі це десь під сто байтів; стиснені без утрат, можливо, навіть не більше п’ятдесяти. А значить, і пакет для зв’язку Мартіна з Землею потоншав на п’ятдесят байтів. Якби Мартін пішов на Головпоштамт, то з нього взяли би по долару за слово, він би мав відстояти цілий день у черзі, а його розмову контро­лював би поштовий інспектор.

— Що сталося? — запитав Герман.

— Нічого особливого, просто мене застерегли, і застерегли з усією суворістю. Я напишу про це в рапорті. Моє афіліювання їх не хвилювало.

— Є питання по роботі?

— Ні. Наскільки можна судити, ніхто нічого не підозрює.

— Чому тебе допитали?

— Шпики в барі. Хотіли залякати. На борту «Владаря Ванека» ще не був. Допуск на верф дуже строгий. По-моєму, їх щось розчарувало.

— Є які-небудь підтвердження незвичних подій? Пересування флоту? Ознаки підготовки до відбуття?

— Я нічого не помітив. — Від подальшого коментаря Мартін утримався, адже постійно нервував, коли розмовляв із Германом по нелегальному передавачу: — Я насторожі. Кінець зв’язку.

— Бувай.

— Асистенте, закрий канал.

— Канал закрито.

Мартін помітив, що за всю розмову чув тільки власний голос. Персональний асистент відповідав тембром свого власника, і в цьому був ідеальним секретарем, така комунікація страшенно дорога, тому пересилати аудіофайли — розкіш ідіотів. От тільки говорячи ніби до самого себе на відстані сімдесяти