Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

У Барбекаті ночі ставали все холоднішими, жовтень почав одягати дерева в осінь. У когось місто викликало депресію, але не у Монтея. Йому подобався Барбекат за його особливий, неквапливий стиль життя, за подаровану предками готичну архітектуру від якої віяло привабливою містикою та відвертістю. А так відверто критикувати правління нинішньої влади могли тільки барбекатці. Перші акції, протести та демонстрації почалися саме з Барбекату та передали естафету іншим містам країни.

В дитинстві Монтей полюбляв гостювати у тітоньки Тої, адже вона жила у центрі міста. Вночі Тео пробирався до вітальні, знімав каланхое з підвіконня й забирався на нього, щоб спостерігати, як місто засинає. На Різдво Барбекат був особливо чарівним. Він був у тому віці, коли ще вірилося у казку. Часом тітоньки вдома не було і шкідник Монтей розчахував вікна, щоб впустити морозне повітря. Вітер заганяв у приміщення закружені у танці сніжинки. Від того видовища хлопчині було весело, хотілося як вони миготіти й кружляти. Вони не встигали долетіти до підлоги й миттєво танули, що Монтея засмучувало. Найбільша трагедія для п'ятирічки – калюжі під ногами замість білосніжної краси. Повертаючись додому тітонька Тоя його лаяла, витираючи підлогу ганчіркою. Та її лайки зовсім не стрясали малого. Він тужив за загиблими сніжинками.

  – Чого рюмсаєш? То ж ти їх сюди загнав! А не впустив би, вони б далі кружляли собі вулицями.

  – То я їх вбив?

  – Ти їх розтопив, але то не біда. Знайшов через що сльози лити. Поглянь у вікно, скрізь мільярди тих вертихвісток.

  – Але цих більше не воскресити.

  – Чому? Ось тобі відро з водою, постав його на ґанок, а вранці подивишся що станеться.

Після пригоди спав Монтей погано. Ранком малий ледве продер очі, а вже чкурнув натягати чоботи, щоб вийти на ґанок й заглянути у відро. Вода у ньому перетворилася на кригу, а на обідку відра утворився іній. Тео радісно заплескав у долоні й довго видивлявся у кризі магічні візерунки, аж поки тітонька не загнала його легко одягненого віником додому.

Змерзлий Монтей накинув капюшон куртки на голову, зупиняючись біля склепу Буре́. У повітрі запахло ладаном. Упокоєна дівчина, мабуть, не думала, що помре так рано і її могилу, як браму в Едем (можливо в Пекло) він охоронятиме. Тео посвітив променем ліхтарика на вологі стіни, на циліндричні колони, на піддашок, де висіли мовчазні дзвіночки. Далі направив світло на табличку й на мить зупинив напружений погляд на дзеркальних датах. Його очі повільно сповзли на гранітну підлогу.

  – Що це в біса таке?!

Троянди зникли, а кошик на місці. У розгубленості Тео запалив настінні ліхтарі склепу – так і було, хтось вкрав троянди майже в нього під носом і залишив порожній кошик! Монтей метнувся в сторожку до наглядача Брауча, щоб дізнатися чи не залишав хтось цвинтар з оберемком троянд. Старий запевнив, що повз нього, за останню годину, взагалі не проходила жодна душа. Здивований подією Монтей повернувся до склепу. Обійшовши його та прилеглу територію Монтей не виявив ні слідів злодюжки, ні підозрілих предметів. Кошик теж оглянув, і єдине що знайшов на його дні – коротку записку зі словами:

«З повагою, для тебе...»

Швидше за все її написав садівник і вклав у букет перед тим, як віддати Монтею. Він сховав записку до нагрудної кишені шкірянки, пізніше запитає про неї у садівника. Тривога нашіптує йому лячні мелодії. «Що за чортівня плететься в'юнком біля особистості дівчини? Як помічниця Бонні не фантазерка?» Монтей серйозно задумав з'ясувати з чим має справу, щоб у разі чого уникнути можливих неприємностей. Ким була Лі Буре́? Чим вона дихала, цікавилася, з ким дружила, як заробляла до смерті, і, як знати, не виключено, що це виведе його на потрібний шлях.

Після того ніч минула спокійно. На ранок Монтей прийшов на стоянку цвинтаря і виявив на капоті свого позашляховика ті зниклі троянди з кошика. Серце завмерло. Чоловік відчув солодку двоїстість що паралізує. Він був скутий тим, що побачив. Композиція була викладена колом, а в її центрі розташовувалися зрізані бутони, що вже встигли зів’яти, вони були позбавлені стебел. Монтей сміливо наблизився й порахував їх – рівно двадцять штук. Послання? Застереження?

«Дідько! Ким була ця Лі Буре́?! Демонесою чи жертвою?!