Читати книгу - "The misterious ten. Шабаш в психлікарні, Олександр Гулій"

– Тримайся, ми йдемо! – крикнув у відповідь Андрій і з розгону врізався в сліпу жінку, справедливо розцінивши її як найслабшу ланку. Потвора явно не очікувала такого напору і не втримавши рівновагу, впала прямо на свого спільника, що намагався залізти на шафу. Настя, не чекаючи додаткових команд, нирнула Андрію під руку і в мить опинившись біля шафи, простягла руки до дівчини.

– Злізай скоріше, тікаємо у безпечне місце!

Андрій тим часом розвернувся до другого противника. Їм виявився дуже худий чоловік середнього віку із синюшною шкірою і тонкими руками. Здавалося, що його багато місяців морили голодом. Андрій замахнувся на нього палицею, але той не спішив атакувати. Незграбно відскочивши, він замахав руками, відкрив рота і проволав щось незрозуміле – в бідолахи не було язика. Андрій замахнувся ще раз, не даючи йому наблизитися і відступив до Насті. В той самий час вона намагалася допомогти дівчині злізти. Коли незнайомка в решті решт опинилася на підлозі й Андрій зміг краще роздивитися її у блідому світлі, що лилося з вікна. Її чорне пальто здалося йому смутно знайомим, немов він бачив щось схоже зовсім недавно, але не міг пригадати де саме.

– Ходу! – на високих нотах крикнула Настя, відбігаючи на безпечну відстань від потвор. Андрій якось невлад подумав, що йому дісталася на рідкість хоробра дівчина і теж став відступати. Проте в останню мить жінка із зашитим обличчям вчепилася йому в ногу.

Не втримавши рівноваги, він впав на підлогу біля врятованої дівчини. Настя перелякано скрикнула і підбігла до хлопця, щоб допомогти підвестись, поки його не вбили. Але Андрій вже вкотре помітив, що страшні жителі лікарні не поспішають пускати їх на фарш, і цілеспрямовано намагаються дістатися до врятованої дівчини. Вивільнившись із цупких пазурів сліпої страшили, він махнув рукою, даючи дівчатам команду бігти, але ледве врятована розвернулась в сторону сходів, він однією рукою змусив Настю зупинитись, я другою щосили смикнув чорний балахон на їх новій знайомій. Стара тканина тріснула під вандальським напором, дівчина від несподіванки ледь не впала і поки вона намагалася втриматись на ногах, Андрій відступив, видираючи з пальто шмат рукава.

– Якого дідька ти робиш?! – скрикнула Настя, не розуміючи, що відбувається. Зашита жінка і її спільники тим часом почали приходити до тями. Той, що був біля самої шафи, хитаючись піднявся і повернувся обличчям до розгорнувшоїся сутички. Андрій погано роздивився його в темряві, але йому здалося, що це був зовсім молодий юнак.

– Не підходь до неї, тримайся за спиною.

– Ти з глузду з’їхав, позаду монстри! Біжимо скоріш!

– Так, побігли, тут є одне безпечне місце, скоріше, – переляканим голосом сказала врятована дівчина, відбігаючи трохи далі від них всіх.

– Ординаторська, так? – спитав Андрій, не зробивши ні кроку і міцно схопивши Настю за руку. Дівчина з жахом дивилася на коханого, на мить їй здалося, що його занадто сильно доклало головою під час падіння.

– Саме так, скоріш, біжимо!

– Звідки тобі знати, що вони не підуть за нами?

– Ти знущаєшся? Біжимо, поки нас всіх не вбили!, – істерично крикнула незнайомка.

– Щось вони не поспішають нас вбивати, – відповів Андрій і Настя, поборовши паніку, справді побачила, що потвори просто стоять поряд і спостерігають за їх діалогом. – Мені навіть здається, що найбільше їх цікавиш саме ти. А в ординаторську нам треба тому, що пацієнти туди не ходять. Тільки медперсонал.

Тільки тепер Настя помітила, що під порваним рукавом пальто виднілася сестринська форма, яку дівчина намагалася приховати, відбігши глибше в темряву.

– Так, я медсестра і що з того? Я застрягла тут як і ви, я тут випадково!!!

– Якщо ти тут випадково, чому на тобі форма з минулого століття?

– Я не знаю! Я задрімала на рецепції, а прокинулась вже в цьому одязі! Будь ласка, біжімо! Мені здається, вони хочуть вбити мене саме через форму!

– Я, мабуть, на їх місці теж хотів тебе вбити. Твоє обличчя та одяг здалися мені знайомими, але я не одразу зрозумів де. На екскурсії було фото «медсестри на зимовій прогулянці» як раз тих років, коли німці катували тут людей. Ти була третя зліва.

Дівчина миттю перестала зображати переляк. З її обличчя зникла паніка, очі перестали бігати туди-сюди, а руки тремтіти.

– Яка в тебе гарна пам’ять. Голову б тобі відкрутити. – Андрій помітив, як спотворені пацієнти потихеньку виходять вперед, закриваючи їх собою і намагаючись якомога ближче підійти до медсестри. – Я скажу вам так, або ви зараз йдете зі мною в ординаторську, сидите там до ранку і ми вас відпускаємо живими й здоровими, або це буде остання ніч у вашому житті.

– Цікава пропозиція, але, якщо тобі так потрібно було, щоб ми сиділи в ординаторській, не варто було галасувати на всю лікарню, – відповів хлопець.

– Тоді прощайтеся з життям, ідіоти, – з ненавистю сказала дівчина і просто розтанула посеред коридору.

Зі ступору Настю та Андрія вивело рукоплескання. Запізніло зрозумівши, що вони залишились віч-на-віч з кількома потенційно небезпечними примарами, Андрій розвернувся обличчям до нової загрози, знову відтіснивши Настю собі за спину. Але його побоювання виявились марними. Рукоплескав саме той хлопець, якого збили під шафою у самому початку сутички.