Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти мені винен три шняки.
Ця фраза повторювалася найчастіше, змінювалася лише кількість шняків, невеличких сріблястих монеток, які відразу після розмови переходили з рук до рук. Далі аналізатор переклав невеличкий діалог:
— Риба свіжа?
— Свіжа, слава Великому Сканеру.
— А де спіймана?
— Два шняки.
— Добре, — дві монетки перейшли з долоні покупця в долоню продавця.
— За островом, на ямі, триста кілокалорій на сто грамів.
— Беру оцю й он ту.
Продавець кинув дві рибини на ваги:
— Сім оболів вісім шняків.
Покупець дістав паперові гроші й монетки, продавець дав здачу.
Чим далі спостерігав Рикпет за глюками, котрі юрмилися на базарі, то більше переконувався: щось тут не те — глюки були якісь незвичайні. Ні, вони ходили, розмовляли, торгувались, як звичайні глюки, але робили це якось байдуже. Ніхто з них жодного разу не усміхнувся, не розсердився, один одному не допоміг, не пожартував... Складалося враження, що базаром рухалися ляльки з пап’є-маше, тільки ниточок, за які смикав би невидимий лялькар, не було видно. Головною темою для розмов були гроші: оболи й шняки. Дуже часто згадувався якийсь «його Дигітальна Величність», він же «Директор планети», він же «пан Великий Сканер». Мовні аналізатори й далі нашіптували у вуха нові й нові слова, і члени експедиції вже починали самі, без допомоги аналізаторів, розуміти, про що розмовляють цешеанці, а розмови в них були найзвичайнісінькі:
— Я сьогодні заробив на два оболи більше...
— Слава Великому Сканеру, мені вдалося купити рибу на тридцять калорій кращу й на сім шняків дешевшу...
— Я знайшов нову роботу, хвала Директорові планети, де платять на тридцять оболів більше, а їздити туди на п’ять кілометрів і вісімнадцять хвилин менше.
— А ми вчора нагапличилися... — тут аналізатор писнув, сигналізуючи про те, що не може перекласти це слово.
— А гаплик був гарний?
— З останньої реклами, — мовець кивнув у бік великого рекламного щита. — Руки тремтять трішки, а так цілком... Спасибі Великому Сканеру, не забуває нас...
Рикпет мимоволі подивився навколо й побачив кілька великих рекламних щитів: «Дурій красиво! Супергаплик “Чорна троянда!”», «Супергаплик — це нове відчуття життя!», «Подаруй Супергаплик своїй дівчині та гапликніться разом!».
— Рику, жерти хочеться... — канючив Васла, який досхочу надивився на прилавки, завалені харчами.
— Я зараз, — по-змовницьки підморгнув Дроник, — один момент... Командире, йди за мною.
Він зайшов за торговельний намет і... зник, перетворився на блакитну непримітну хмаринку: Дроник перейшов у формат чистої цифри.
Дроник ріс звичайним сільським хлопчиськом до того часу, поки в нього не вдарила блискавка. Він пас корів і сховався від дощу під деревом, чого, звичайно, йому ніяк не слід було робити, бо ж блискавки найчастіше б’ють саме в такі самотні дерева. Але хлопчиськові пощастило: після удару блискавки він придбав дуже дивні здібності, зокрема й уміння переходити у формат чистої цифри, тобто перетворюватися на одинички й нулики, з яких складається будь-яке віртуальне тіло. Крім того, з цих одиничок і нуликів він міг перетворитися на що завгодно, а потім знову стати тим самим Дроником. Він міг стати невидимим, перемножити подумки будь-які числа, мав абсолютну пам’ять, словом, був зовсім незвичайним хлопчиськом, і Великий Процесор не дарма включив його до складу цієї небезпечної експедиції.
Блакитна хмаринка відразу погустішала й перетворилася на жовтавий папірець. Рикпет підняв його: це була купюра в десять оболів.
— Ха, — посміхнувся Рикпет, — ну, ти даєш...
На купюрі в овалі було намальоване чиєсь обличчя. Воно на мить прибрало вигляду Дроника, підморгнуло й тихо сказало:
— Нічого не вдієш, раз уже Васла так хоче їсти...
Рикпет тяжко зітхнув, але що ж він мав робити: дійсно, їсти хотілося, а грошей не було ані шняка... Він підійшов до друзів і показав гроші, Шаната з розумінням кивнула, а Васла ковтнув слину.
Уся компанія підійшла до торговельного намету, де продавався хліб. Рикпет привітно посміхнувся й мовив:
— Добридень! Будьте люб’язні...
* * *
— Флеш, ти був обережний? Перевірявся уважно?
— Здрастуй, Брейку. Ти про що? Ти ж знаєш, я завжди уважний і обережний. А в чому річ?
— Може, мені здалося, але, схоже, за тобою хвіст.
Брейк, невисокий, лисуватий, стрімкий у рухах, підкотився до вікна, немов кулька ртуті, й обережно визирнув із-за шторки.
— Іди сюди, — покликав він Флеша, — бачиш пана в сірому? На лаві сидить... Він прийшов сюди разом із тобою або за тобою, це як подивитися.
Флеш, високий, із могутніми плечима та рудою чуприною, рухався дивно легко й безгучно. Він підійшов до вікна й став на місце Брейка.
— Не знаю його...
— Перевірити б цього сірого, заражений він чи реаліт, тоді все стало б зрозуміло, — прошепотіла В’ю Соник.
«Зараженими» називали тих, кого вразив вірус. Вірус убивав у глюка всі почуття: фантазію, співчуття, смуток, любов, словом, від глюка начебто залишалася сама оболонка. I очі в них були, як у сонної риби: байдужі та малорухомі.
Брейк, Флеш і В’ю Соник входили до складу невеликої групи, яка намагалася знайти засіб проти вірусу. Великий Сканер не заохочував такої діяльності, з подібними групами боролися. Великий Сканер вважав, що самодіяльність у цьому питанні загрожує неабиякими ускладненнями, бо вірус міг мутувати й зробитися ще небезпечнішим. Тому групи виловлювали й кидали до в’язниці. Ніхто не бачив, щоб заарештовані члени Опору — так називали рух тих, хто намагався знайти ліки, — потім виходили на волю. Всі вони зникали невідомо куди. Ті, хто намагався з’ясувати їхню долю, рано чи пізно теж зникали.
До групи, крім Брейка, Флеша та В’ю Соник, входили ще десяток учених, яких розшукували по всьому материку та берегли, мов зіницю ока. З величезними труднощами діставали устаткування, необхідні препарати й хімікати. Якщо служба Загальної безпеки накривала лабораторію, це було справжньою трагедією, бо доводилося починати все наново. Найскладніше в роботі лабораторії було те, що дотепер не вдалося виявити самого вірусу, а також визначити,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.