Читати книгу - "Воротар. Історія за мотивами моєї книги, Таня Кріс"

- Невже новий Воротар з'явився?  
  Я різко озирнувся, і побачив демона з моїх видінь. Він був високим, але нижчим за мене; у яскравому капелюсі, і в жакеті, розшитому кольоровими нитками він міг здатися звичайним чоловіком – але обличчя було сірим і неживим, а замість очей у чорних проваллях блимали багряні іскри.  
- Ти Мольфар! – радше ствердив, ніж запитав я.  
- Вгадав. Дам тобі пораду – не суй свого носа у мої справи, інакше пошкодуєш! Можливо, ти не знаєш – то я тобі нагадаю: ти не маєш права втручатися у події навколо. Ти лише можеш прибирати після мене сміття! – з цими словами він зареготав, і підчепив носом чобота дитячу голову, від чого та підкотилася до мене.  
- Ах ти ж! – я замахнувся на нього мітлою, та він тільки презирливо хмикнув, і розтанув у повітрі.  
  Такою була моя перша зустріч з Мольфаром, демоном київських підземель. Наступного разу я зіткнувся з наслідками його полювання через декілька тижнів. Барнабас Тунберг, швейцарець, що володів кав’ярнею у Києві, був знайдений на Жуковому острові, біля входу в систему тунелів. Точніше, знайшли його пошматоване тіло і цілу голову. Ще за декілька тижнів – нова справа: цього разу мені також довелося затирати сліди – виведені кров'ю символи. Але вже не було остраху – і я торкнувся символів. На хвилину стало важко дихати – бо через моє тіло пронеслися емоції помираючої жінки. Її жах, біль, крики в агонії – штормом прокотилися по мені. А потім прийшла інформація. Знак звіра, «ΧΙϚ», що символізував злі сили; Валькнут, потрійно переплетений трикутник   , мітка провідника між двома світами; Уроборос - репрезентація вічності та нескінченності, а особливо — циклічної природи життя: чергування творення і руйнування, життя та смерті, постійного переродження й загибелі  ; осторонь – знак атлантів, що обєднує тілесне з підсвіломим, своєрідний архетип безкінечності  . Демон готував якусь справу, але я ще не розумів, яку саме. Символи він виводив старанно, і так само старанно моя мітла стирала їх з поверхні міських підземель. Після контакту з символами, я зрозумів, чому голови жертв залишалися цілими – їх поїдали живцем, змушуючи страждати якмога довше. Мої емоції майже щезли, але злість і роздратування все одно охоплювали кожного разу, коли я дивився на залишки нещасних людей. Хотілося завадити пекельному виродку, але я не мав на це права...  
  вбивства вигулькували з середини літа, і аж до осіннього рівнодення. А весною гримнула катастрофа... Люди списували все на важкі кліматичні умови – осінь видалася настільки дощовою, що грунт більше не поглинав вологу, і вода хлюпала під ногами пішоходів на всіх вулицях міста. Зимою випало забагато снігу, а весною, коли всі сніги почали танути, столицю поступово заливало. Та раптово ріка вийшла з берегів, ще й настільки сильно і раптово, що в людей не залишилося шансів. Найвищі вулиці були залиті, люди пересувалися човнами, але найгірше – кількість смертей...

Саме тоді, споглядаючи на результати катастрофи і допомагаючи монахам опікуватися постраждалими, я відчув ПОКЛИК – пора було повертатися. Обійнявши мітлу, я покрокував в сторону парку, повільно рухаючись по пояс у воді. Навколо мене знову з'явилося сіре марево, заклубилося хвилями туману, і я відчув, що стало легше йти. За мить небо посвітлішало, кольори навколо стали яскравішими, і я опинився на березі ріки істини. Змія вислизнула з моїх рук, і поповзла до води. Я пішов за нею, нахилився і, зачерпнувши повні пригоршні води, вмився.  
 «Мольфар – один з тих, після кого ти мусиш прибирати сліди. Та є інші виміри, інші істоти, тож в тебе буде багато роботи. Ти побачив, на що здатні демони. Навчився не втручатися. Навчився взаємодіяти з цим світом, і тепер тобі відкривається нова дорога. Не підведи». Голос у моїй голові замовк.  
  Що сталося з попередником – тим, кого називали Воротарем до мене? Відповідь прийшла одразу – він не був людиною. Його створили саме для цієї роботи, але з часом у Воротаря почали з'являтися почуття та емоції, які врешті його згубили – він втрутився у хід історії. Я зрозумів, що своїми силами втручатися не можна, як би тяжко не було. Але чи можна зробити це чужими руками?  
  Коли я відчув наступний ПОКЛИК, а за ним ще і ще, я вже був готовий. Знав, що я маю робити, аби завадити людям торкнутися до таємниць світобудови. Людські душі – напрочуд цінні, цікаві і особливі, їх треба берегти і захищати. Тож я вирушив у мандрівку світами, століття за століттям; тримаючи подругу – змію, і маючи чітку ціль – рано чи пізно я обов'язково знайду того, хто зможе протистояти цим потворам, і знищить їх!  


Історія написана за мотивами фантастично – пригодницького роману «Крізь час», у ньому Воротар має другорядну епізодичну роль, розкриваючи потенціал свого персонажа вже вкінці книги.  
Наш світ не такий, яким ми звикли його сприймати. Є інший бік, який відкривається далеко не усім. Є істоти, що здатні мандрувати часом і простором!  
 Дем'ян має все, окрім щастя. Доля дарує йому другий шанс: його перемістили у наш вимір, і наразі він – дорослий чоловік у тілі юного хлопчини. За збігом обставин, він потрапив саме у той світ, де живемо ми з вами! Тут, у сучасному Києві, відбуваються дивні події, древнє зло повернулося у цей світ, знову захопивши міські катакомби.  
 Арія жила звичайним життям, поки не зіткнулася з цим злом, і тепер має його зупинити. Допомагаючи Арії, Дем'ян мусить розгадати і власні таємниці. Чи зможуть вони вибратися з пасток, які приготувала для них сама доля? 
 Справжня дружба і сильні вороги; стародавня історія України – і чудернацькі легенди; таємна сторона Києва, про яку мало хто здогадується; емоційне переплетіння подій давності і сьогодення, людські почуття і містичні істоти; все це ви знайдете на сторінках фантастично – пригодницького роману «Крізь час»! 
Таня Кріс

Кінець