Читати книгу - "Angelos, Lugal"

Один з улюблених кутків Аттіса тут — це світленька березова лавка, прихована у тіні самісінької основи менгіра, поруч з котрим стоїть дерев’яна фігура Луга, з трьома обличчями. Ліве лице бога направлене прямо до біленької лави, і щедро наділяє той напрям виразом заспокійливого співчуття. Послушник частенько здирав покрій та дивився на цю пику, коли мав нагоду тут відпочивати, і вже трохи поріднився з нею, тому руки Геннадія, що зацікавлено вивчають триєдине підборіддя, викликають у хлопця праведні ревнощі. Старець трохи вивчає скульптуру, лиш потім відповідає.

- Це зовсім інше! Щоб підживити нове сонце, попереднім отцям треба було якомога швидше поширювати вчення, тож вони зробили його максимально плавким, аби легше приживалось. Автократ заборонив храмам єднання і централізацію, проте, у всіх важливих проявах наше Зібрання сходиться, від ритуалів до символів. Цього достатньо, щоб забезпечувати святосяйного силою, а от дії єретиків, навпаки, дуже знесилюють його.

Агатій довго думає, потім трясе головою і підвищує голос:

- Я...

До нього поривається Геннадій, та кладе руки на плечі, і трохи трясе.

- Сонце потроху тьмяніє, друже. Думаю, ти і сам це відчуваєш. Темрява приносить холод, а за ним незмінно слідують голод і хвороби, відчай та смерть. Все у моїй природі проти насильства, але, наразі воно необхідне. Світ та часи змінюються, як і форма служіння нашому богу, тим не менш, сама служба все така ж священна і важлива.

Сонцехід сідає навпочіпки, та закриває руками голову, а отець подовжує:

- Маю зізнатись, мене жахає думка про ще одну довгу зиму, у компанії нової Юстиніанової чуми. Проте, надія на запобігання їм тане з кожним днем.

Червоне від вина, лице Агатія виривається із затишного прихистку долонь, та звертається до отця.

- Що ж, свою надію я, хоча б, зберіг.

Геннадій переможено здіймає руки.

- Тоді, виходить, що ти мудрі...

- Ні!

Чоловік різко встає та роздратовано бурчить. Перервавши отця, він кидає сумний погляд на покинутий біля лавки кадуцей, і поспішно шкутильгає до Аттіса, бика та пророка.

- Я не заслуговую похвальби.

Примітивши напрям руху Агатія, послушник знов шмигає у нещодавно віднайдений сховок, де дрижання землі та важкість повітря відчуваються значно сильніше.

- Добре. Тоді, виходить, що я найменш мудра людина у цій залі.

До хлопчика доноситься глухе зіткнення тіла із ґрунтом та недовга лайка, після чого звучить насторожений коментар сонцехода:

- Отче, тут прим’яті кущі!

Затишність Аттісового сховку порушує кінцівка з кинджалом, та око чоловіка, за котрими слідує друга рука. Вона й витягає звідти послушника, за манжет храмової роби.

- Ха! Отче, у нас гості! Як твоє ім’я, та хто твій наставник, неофіте?

Хлопчик витягується по струнці, та щосили намагається приховати жах, котрим огортається все тіло.

- Я Аттіс, послушник Феба та учень ворона Грація.

Він майже викрикує відповідь, намагаючись випустити згущену всередині напругу.

- Я сонцехід Агатій, а це отець Геннадій.

Не встигає чоловік закінчити, як хлопчик перекрикує його:

- Знаю!

Агатій сильніше стискає одежину Аттіса, та вдивляється у очі. Лице чоловіка не рухається, він навіть не моргає. Це дуже лякає неофіта.

- Розповідай, що ти тут забув?

Хлопчик ненадовго задумується, після чого дзвінко яро махає кінцівками і тараторить:

- Нас зібрали у якомусь домі, там було дуже тісно і голосно, тож я втік. До того ж, я чув, ніби вони збираються ховати нас під землею, а я не хочу. Хто ж мене захистить, як не рідний бог? Тому, я рушив назад до храму, але там повсюдно шуміли підозрілі сторожі. Тут завжди тихо, тож ноги самі сюди понесли.

Поспішність та емоційність розповіді неофіта, як і його активна жестикуляція, смішать обох слухачів, і сонцехід його відпускає. Тим не менш, чоловік майже одразу знов атакує хлопця словами:

- Виходить, ти тут не вперше. Нагадую тобі, що всюдисуща присутність нашого бога вимагає чесності, та спитаю: ти давно слухаєш нашу розмову?

Уся ворожість та суворість, тим не менш, кудись вмить змиваються з лиця і тону Агатія.

- Від самого початку. Я не хотів, і взагалі прийшов раніше! Ви сердитесь на мене?

Чоловік спішить ласкаво заспокоїти його:

- Ні, не хвилюйся, навіть карати не станемо. Проте, і відпустити поки не можемо. Ти один?

Неофіт відповідає миттєво, і трохи гордовито:

- Так. Інші й раніше боялись ходити у заборонені зали, а сьогодні, вони і без того перелякані.

Дід приносить поглиненому розмовою чоловіку кадуцей, та просить того віднайти пастуший жезл. Щойно помічник достатньо віддаляється, старець тихенько звертається до Аттіса:

- Виходить, ти зберіг сміливість. Скажи, чи віриш ти у краще майбутнє?

Хлопчик замислюється і підскакує, після чого тягне руки до неба.